Павло Мовчан – Біля ставка

Одмучена холодна ніжність
води в осмерклому ставку.
Померхлий камінь, мов наріжник,
зануривсь в куряву сипку.
Ой не смути мойого серця
сухим знесиленим стеблом.
Присохлий усміх з губ зітерся,
тінь облямовує чоло.
У дзеркалі камінчик ойкнув
і чорні персні рознизав,
і розпустилась на волокна
по оці золота сльоза…
Чи, може, погляд прохолонув,
чи згадку я нахолодив:
без ойкоту минуле тоне,
що й не добути з-під води
ані уламку дня, в якому
малина губи червонить:
берези світяться святково,
вицвенькує синиця:- Жить!..-
Ні, того шуму не добути,
що приколихував пташок,
бо що не дерево, то – слуте,
бо що не гілка, то – свисток…
І ледве теплиться калина
в роздмуханім гіллі, в золі.
І луска плесо, коли кинеш
отвердлу грудочку землі.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Біля ставка вірш.