Павло Мовчан – “У дзеркалі вогню відбилась ген ріка…”

У дзеркалі вогню відбилась ген ріка,
у пам’яті його цвіла найперша іскра.
Та блиск молодика, що крейдою стіка,
нагадував мені, що це жура понтійська.

Сарматський знак запіксь навік серед чола,
лиманська сіль рипить в розхитаних суглобах,
мовчить мені в ушу байдужа ковила,
що накрива габою кургани крутолобі.

В замісі глини – сон, і тиша, і любов,
у гніздах глини – схов, щоб відродитись знов.
На глиняних стовпах стоять жертовники –
видмухується прах з простертої руки.
І зорі, що завжди запліднювали грунт,
потверджують мені, що був я вічно тут.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – “У дзеркалі вогню відбилась ген ріка…” вірш.