Марта Тарнавська – Хвалю ілюзію

Учора тут палахкотіла осінь,
немов Ван Гог пройшов міським бульваром,
покидавши з небесної палітри
доспілу щедрість.

Я жила тоді

Свідомістю, що спалах цей – останній.
Чому ж тепер, здивована украй
незвичною суворістю дерев,
що мов зійшли із образу Сезана,
я думаю про цю закономірність,
мов про болюче непорозуміння?

Учора молодість моя – вино
у келеху, наповненім по вінця,
переливалась шумуванням щастя.
– Я знала вже й тоді: фата-моргани
найбільша навіть жертва не увічнить.

Прийшло сподіване. Чому ж забракло раптом
відваги, філософського спокою,
щоб глянути у вічі першій смерті?

Складний, незрозумілий мікрокосм:
шукаю правди – а бажаю міту,
у розум вірю – а рішаю серцем,
хвалю ілюзію, що помагає жити…

Вся мудрість життєва – маленький досвід:
реальне тільки те, що пережите.

1964



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 4,75 out of 5)
Марта Тарнавська – Хвалю ілюзію вірш.