Марта Тарнавська – “Дев’ятнадцятий рік. Тульчин…”

Батькові

Дев’ятнадцятий рік. Тульчин.
У палаці Потоцьких – лікарня.
Куркуля тернопільського син
у тифозній гарячці кошмарній.

Тут учора змінялись фронти:
хто сьогодні – червоні? Денікін?
І куди решткам армії йти
без надій, без набоїв, без ліків?

Гуцул-джура приносить кожух,
бо десятник його в лихоманці.
Бій у місті, здається, ущух.
Ешелон відступає від станції.

Дим піднявся. Лампади пожеж
запалили жертовник-обрій.
До життя, до свідомості меж,
повернувся десятник хоробрий.

Із постелі кожух відгорнув:
жменя повна піску? Ні, це – воші!
Пробудився з кошмарного сну,
а кошмар наяву ще і досі.

Та зов крові сильніший тепер:
їсти! жити! Не все ще пропало!
Гуцул-джура несе револьвер
проміняти на хліб і на сало.

Підійнявся з постелі юнак:
чи здолає безсилля, утому?
Галичанам дали уже знак:
повертатись на захід, додому.

Гуцул-джура хлібину приніс.
Що? Ворушиться? Хліб цей – вошивець?
І, хоч очі червоні від сліз,
їсть десятник хлібину паршиву.

Поховавши на цвинтарі мрій
міт про волю, мов друга з окопів,
за возами пішов на зорі
битим шляхом за Збруч, на Тернопіль.

1983



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 5.00 out of 5)
Марта Тарнавська – “Дев’ятнадцятий рік. Тульчин…” вірш.