Марта Тарнавська – Navigare necesse est

Плавба була, мов ще одна пригода.
Коли людині вісімнадцять літ,
прислів’я, що ось “плавання – конечне”,
здається, мов девіз на все життя,
і, хоч співали моряки у порті
німецьку пісню про загибель мрії, –
байдужим залишався Бремергафен.
U. S. S. Mercy вже не віз солдатів
підсилювати европейський фронт –
він повертався з транспортом додому,
останнім рейсом міряв океан,
віз незвичайне карго в рідну гавань.
Гостинний жест недобиткам війни –
і відчинились брами у майбутнє…
Я теж на палубі у рідному гурті.
Уже війна – немов далекий спогад –
дитинство, що відпало, мов лушпиння,
і я – у розпалі сьогоднішнього дня –
уся – чекання. Вже ж була бо юність,
і Зальцбургу краса – азиль кохання…
А далі, далі що? Яке майбутнє?
Попереду – непевність і неспокій,
і вже засвоєна маленька власна мудрість:
ловити в жмені радощі життя,
віддатися захопленню хвилини
і жити – вже, сьогодні, в кожну мить.

Уже давно на обрії – земля.
Та раптом із туману виростають,
мов привиди, завислі у повітрі,
небачені ніколи хмарочоси…
І ось – раптове збудження, удар,
мов поворот в реальне, мов свідомість,
що це ж – не тільки інший континент,
що океан для мене – Рубіконом,
що спалено мости і повороту
уже нема туди, де залишились
моє дитинство, юність і Европа.

1975/1978



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Марта Тарнавська – Navigare necesse est вірш.