Марта Тарнавська – “Є в мене життєрадісне звіря…”

Є в мене життєрадісне звіря:
воно до сонця лащиться, і радість
його від сонця.

Коли тепле й сите,

Розвіює добробут свій на гавкіт,
свій захват перетоплює у рух
і радість перетворює у працю.
Та без тепла воно не може жити.
Як заховається за обрій день,
воно бентежиться: зіщулене, чекає:
чи переборе чорний холод ночі?
І тільки в теплоті обнятих тіл,
зігрівшись близькістю самотніх двох сердець,
воно спроможне дожидати ранку.

Є в мене гість – непереможний дух,
посол від сили, що провадить всесвіт.
Він рветься до зазорених просторів,
хоч знає: там панує чорний холод;
він прагне у ясний театр пізнання,
хоч за квиток платити треба щастям;
він заглядає за лаштунки мрій,
щоб там зустріти тільки голу правду:
безпомічність, приреченість людини.
Він з гордим смутком, мов маленький бог,
іде самотній у космічну ніч.

1962



Марта Тарнавська – “Є в мене життєрадісне звіря…” вірш.