Марта Тарнавська – Розмова з філософом по дорозі з Гантеру

Є. Л.

Живеш у горах. Обрій заступили
верхи високі і густі ліси.
Чи сходить в душу з гір надземна сила?
Чи гріють серце відблиски краси?

Чи, може, в лабіринтах перевалів
вузьким і стисненим здається світ
і ти догматиком стаєш помалу,
повіривши в єдиний власний міт?

Живеш в степах, і обрій, що зоріє,
здається без початку, без кінця.
Чи ширшають від цього в тебе мрії?
Чи простір упокорює серця?

Чи сонце, що до заходу від сходу
дає тобі великий довгий день,
несе і в душу соняшну погоду,
ясний світогляд, щирість до людей?

А чи тобі, що дивишся в безкрає,
здається, може, що ти бачиш все?
Що таємниць за обрієм немає?
Що думки труд пізнання не несе?

Людина в горах – у вузеньких рамах,
та знає, що потрібно лиш зусиль,
щоб їй відкрилась ширша панорама,
як тільки вийде на найвищий шпиль.

1975


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Марта Тарнавська – Розмова з філософом по дорозі з Гантеру вірш.