Марта Тарнавська – Слово про полк ілюзій

Княжа юнь готувала полки
до походу, до змагу,
щоб добути зі щастя ріки
еліксиру наснаги.

Піднялися бажань прапори:
це ж бо кликали сурми
військо мрій до великої гри –
вирішального штурму.

Мов дзеркала, надії щити,
повні візій шоломи:
чи ж можливо таким не прийти
із трофеєм додому?

Опанцирені вірою йшли
лави радості й сили,
та вже сумніви – правди посли –
сонце їм заступили.

Коли фатуму захватом лиць
городили дорогу,
віщував уже гавкіт лисиць
про чужу перемогу.

Перший бій полонив, мов вино,
поривання гарячі,
і вступив в золоте стремено
дух довіри й удачі,

І мостили в майбутнє мости
мрій ясних оксамитом
по печалях душевних пустинь,
понад розпач укриту,

І здавалось, що стелиться шлях
до землі за горою,
що засохне вже кров на мечах
переможного бою, –

Але зорі криваві щораз
викликали на мужність:
проти лайки, прокльонів, образ –
гнів мечів харалужних.

Впали стріли кривавим дощем
гіркоти життьової
і розбила ілюзії вщент
смертю значена зброя.

Повернулись з походу посли
без тріумфу, без крику:
на черлених щитах принесли
тільки тугу велику.

1959



Марта Тарнавська – Слово про полк ілюзій вірш.