Павло Мовчан – На кону

Вві сні остережений встав я, забувши
про пташку, що билась у вікна крильми,
забув і про збільшену шибкою душу,
збудився і світлом видіння розмив.
І день я прожив, як у п’єсі Шекспіра,
слова виголошував мудрі й чіткі,
і чув, що за мною полює рапіра,
удару чекав, та не знав ізвідкіль…
І знав, що за спиною чиниться зрада,
що яму копають комусь грабарі,
та я пригадав, що у неї вже падав:
груддя погребальне іскрилось вгорі…
Окапини воскові… лагідний ладан,
і смичуть мотуззя глухі дзвонарі…
І те, що наснилося, ледве бриніло,
притінене світлом грудневого дня:
вже був я теперішній в царському тілі,
з стрілою у горлі вже падав з коня…
…Долоню мені розчавило копито –
не можу подосі затиснуть в кулак,
на Заході, Сході вже був я заритий,
і кожна повіка, неначе п’ятак…
Просилюю погляд крізь вушка голчані,
і бачу смертельне жало за сукном…
Я загодя знав про фінал… І печально
дивився в осмеркле до денця вікно.
Чекав не погибелі, ні, а розв’язки,
щоб сміхом силкованим страх подолать,
і чулись суфлерські підказки:
– Як солодко з вірою знову вмирать…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – На кону вірш.