Павло Мовчан – Спроба міри

Від роздолля біль під серцем:
леле, що за глибина!
Синь-блакить черпав наперстком,
щоб добутися до дна.
Та блакиті прибувало,
хоч росла щодня жага,
пив захлинно – було мало,
синь кипіла в берегах…
І метелики летіли –
білим-білі пелюстки,
покривали всеньке тіло
світлим полиском луски.
Треба глиб мерщій пронурить,
щоб майбутню змірять путь,
треба здерти власну шкуру,
щоб безмежжя осягнуть.
Вниз – угору, вниз – угору
тіло пада – підліта…
Зверху струмені прозорі,
знизу – течія густа…
Навперекидьки і плазом
міряв вперто глибину,
та, знеможений, щоразу
кликав землю рятівну.
І, пізнавши неспівмірність
власну з обширом глибин,
міряв кроком чітко, рівно
далеч мірою хвилин.



Павло Мовчан – Спроба міри вірш.