Павло Мовчан – Втілення болю

В подорожню вічність, куди думка лине,
але назад ніколи не верта,
перетікають тільки порожнини
і зостається праху вагота…

Горщок розсипавсь, та ідея форми
висить в повітрі, виповнена вщерть
безвічним змістом… і кругліють жорна,
готові розмолоти час на смерть.

Каганчик з гільзи, полотняна торба
і ложка захалявна, погрібна,
щоб коливо по смертних плюндрах сьорбать…
Та нижче всього зависа труна…

Висять ідеї, аби стати збіжжям,
щоб втілитись життям в речовину,
але гуляють протяги навстіжні,
підносять прах земний в височину…

І вихорів стовпи, і хмари чорні
з плодючих нив, з розораних грунтів
перетікають у небесні форми,
та тільки прах людський осиротів:

Кружляє в небі – душу не знаходить,
що розчинилась в світі, наче сіль…
І в муках родових вмира природа,
в бездушну форму втілюючи біль.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Втілення болю вірш.