Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу

Що знаєш ти про межі? Не членуйсь,
не відгороджуйсь іменем від світу,
не змінюй хутко мінуси на плюс
і не вважай, що стежка – то орбіта.
Рука тобі для того, щоб прийнять
за власну шкіру й кору кострубату,
а осока – щоб осклеп перетять
і визволити душу ще крилату.
Нема межі між грунтом та зелом,
іржа ножі з’їдає нещадимо –
усе, що ткалось,- хутко розповзлось,
що рукоклалось – теж пішло за димом.
Ні імені, ні карбів, ані-ні…
одна протяжність сущого тривання,
ночей переливання прямо в дні,
переходів світання у смеркання.
Печалі в радість, втіхи в гіркоту,
життя у смерть і навпаки – щомиті
переливання густі в рідкоту.
І вічністю всі об’єми розмиті.
То й наповіщо всі ті імена,
ота уся окремість, неповторність,
якщо кружля-кружляє вісь земна
і мелють, мелють нещадимі жорна?
А ти – це я, це – він, вона, воно,
це – світ увесь, що зведений до тебе.
І не чикриж, як жерсть, як полотно,
ні вічності, ні простору, ні неба.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу вірш.