Павло Мовчан – “Овиддя, вітром не розмите…”

Овиддя, вітром не розмите,
розпасяно в теплі лежить,
і золота стеблина жита
благословля серпневу мить.
Зійшовши з самого вершечка
небес високих, впало вниз
дзвінкого простору кілечко
і нанизалося на спис,
на гострий спис соняшничиння,
на вістря жовтого стебла
дзвінка вже нижеться калина,
намисто літнього тепла.
У кожній бубці гусне сонце,
в клубки згортається трава,
і сріблоспівне волоконце
у кокон літо сповива.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 4,60 out of 5)
Павло Мовчан – “Овиддя, вітром не розмите…” вірш.