Що може віщувать про плід тернова квітка?
Оголеність стебла не змінюється в звук.
На грубих чагарях лежить легка намітка,
заплутавши в собі бджіл золотий ланцюг.
І просторінь крихка розкрилася в незнане,
покірно ведучи свій погляд, щоб збагнуть,
чом неодмінно в цих мережах тонкотканних
доцільність а чи лад присутні мають буть?
Цвіте? Нехай цвіте. Само все по собі…
Не ранить спогадів, не будить криво думки;
а що за втіха в тій порожній ворожбі,
коли легкі слова загірчують скуштунки.
Проте ласкавлюсь сам до білого суцвіття
і в гордощах своїх стаю на рівень з ним,
щоб з пам’яті вчитав метелик перелітний
і все це заховав до іншої весни.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Архип Тесленко в Харківцях Диму, диму сьогодні в мене в хаті було. З листа до М. Грінченка В холодній хаті протяги та цвіль, сухар щербатий, смуток звідусіль. В холодній […]...
- Павло Мовчан – “Ні квітка безіменна, ні трава…” Ні квітка безіменна, ні трава ще не збулися захвату і зросту. І гоструватим духом кропива виповнює вже перезрілий простір. Затримує учепистий реп’ях тебе на мить […]...
- Павло Мовчан – “Коли щезало запинало…” Коли щезало запинало, то вимальовувався світ: мідяно-блискітне кружало на чорнім павутинні віт. І щиро різьблений листок, як тло для спогадів про літо, і вітром вибитий […]...
- Павло Мовчан – “Летить собі зозуленька та й кує…” Летить собі зозуленька та й кує про невтішне горенько про своє: прилетіла з вирію – все цвіте, куди ділось дерево золоте? Літа гаєм, літа бором, […]...
- Павло Грабовський – Квітка, що ногою Квітка, що ногою Стоптана в пилу; Гук, що вмер луною, Пронизавши млу; Огник серед поля, Що блиснув і згас,- Се – та світла доля, Що […]...
- Павло Мовчан – Зворотний зв’язок Немає відстаней. Є забуття байдужих. Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки. Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже! І потиски я чую холодної […]...
- Павло Мовчан – З далеких літ дитячих Жовтільниця цвіте попід старим парканом, за ним – замшілий дім. Він має повно літ. Мов крапля, у вікні цвіте прегречна панна, вона перебира губами бузу […]...
- Павло Мовчан – Про ніч Страхи та химороди ночі над головою туп-тупочуть… Чого ж вони від мене хочуть? Коли я сам сиджу, як страх: сніг замість пташок у руках і […]...
- Павло Мовчан – Запитальне Мій падоньку, а як збагнуть вечірню неба каламуть? Про грона згусклого повітря яка нам розповість палітра? Яким пером або устами намалювать звичайний камінь, якщо я […]...
- Павло Мовчан – “Воно прийшло і грюкнуло в повіки…” Воно прийшло і грюкнуло в повіки: і срібний сон скотився із-під вій, і день почався від моїх очей, і я почався знову сам від себе. […]...
- Павло Мовчан – “Тривалість буднів та нудьгу…” Л. Талалаю Тривалість буднів та нудьгу переживаю неремстиво… Іржу зішкрябавши із губ, всміхаюсь металево, криво, бо й цвяха прямо не забив – життя ізкособочив, тих […]...
- Павло Мовчан – “Голос, наче пожухлий листок…” Голос, наче пожухлий листок, кружеляючи, впав на лужок, а за ним, а за ним в дві руки навперейми біжать дітваки. Безголосий біжить вороний уздовж стежки, […]...
- Микола Вінграновський – Сон Вночі, під ранок, у гнізді У комишах при мамі Проснулось каченя собі І глянуло в тумані На срібне мамине перо, На срібне небо повне… Перевернулось […]...
- Леся Українка – “…Порвалася нескінчена розмова…” Пам’яті C. M. …Порвалася нескінчена розмова. Тремтить вона, мов порвана струна, В моєму серці. Від одного слова Розкрилася в душі моїй труна. Повстала туга, сном […]...
- Павло Мовчан – Крапки у книзі життя В книзі життя переплутав ти, Боже, сторінку: замість четвертої п’яту поклав наперед. Серце діткливим стало настільки, що його ранить й метелика лет. Подмухи вітру його […]...
- Павло Мовчан – “Предовгим поглядом, що за літа сягає…” Діду Кузьмі Предовгим поглядом, що за літа сягає, вже бачиш рай і хмар летючих зграї. Слова відходять, звуки відлітають, чіткішає обрис запашного краю. Душа мовчить, […]...
- Павло Мовчан – Осінній вільшанський краєвид Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили на води, на гілля гінке, збезважене таке, легке. На ниви щедро спорожнілі, на […]...
- Павло Мовчан – Вересневий вальс Усупереч усьому був вересень тривалим: куницями снував і яблука котив… Хоч на кілку кашкет вже теліпавсь зів’яло і, репнувши, кавун сміявся золотим. Мене ти вже […]...
- Дмитро Загул – Може, й так Може, й так. Я не справдив надій І малого гуртка… Але знаю: В праці важкій Не скривила рука. Може, й так. Я одсталий для вас, […]...
- Микола Вінграновський – Може бути Може бути, що мене не буде, Перебутній час я перебув, Але будуть світанкові губи Цілувати землю молоду. І моєю літньою судьбою На Поділля, Галич і […]...
- Павло Мовчан – “Життя будується у плоті…” Життя будується у плоті, в думках росте, в словах мудріша, і кожен звук солодкий в роті щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя […]...
- Павло Мовчан – Величання води Грунтуймо собі ніч, бо йде вода висока. Окличники сурмлять в зелену бугилу, і ручі конюхи вже білять коням боки, і так, без поводів, пускають їх […]...
- Павло Мовчан – “Завершуйте радість у чистому слові любові…” Завершуйте радість у чистому слові любові й дозрілому трунку, не обертайте на камінь ні слова, ні думку: жити ж бо нам нароковано спільно далеко-предальньо. Зими […]...
- Леся Українка – “То, може, станеться і друге диво…” To, може, станеться і друге диво Євангельське? Прийду, як Магдалина, Тобі віддать остатнюю послугу, І саме в ту хвилину, як у тузі Я буду гірко […]...
- Кацай Олексій – Квітка Хоч всеньку ніч краплинки зорепаду шукай, та їх не знайдеш ти ніде, бо тільки-но зоря на землю пада, вона відразу квіткою стає. Горить її проміння […]...
- Павло Мовчан – Відбиток ІІ Безглуздя самоти – це мимрення під ніс; це – чути лиш себе, до себе ж обзиватись, немовби голос твій в с в оє кубельце вріс, […]...
- Володимир Сосюра – Я – квітка осіння Я – квітка осіння… Дощі мене мочать, рве вітер мої пелюстки… І сонце на мене світити не хоче, тумани пливуть од ріки. Була я колись […]...
- Павло Мовчан – “Погожо-днинно, споришево…” Погожо-днинно, споришево, пташки хвалу співають дневі, і розчиняються вуста: – Ой несказанна ліпота! Ти марнотратний, ще й надміру, чи вистачить на всі літа твоєї, світоньку, […]...
- Павло Мовчан – “Земле моя, двоєдина в житті і загині…” Земле моя, двоєдина в житті і загині, сьома зоря уже від’ясніла у річці, де на березовій дошці бог водяний відпливає в минуле. Божку, який ти […]...
- Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами…” Скільки вод стоїть між нами, поміж нами стільки днів… І танцює чорний камінь, наче гайвір, в борозні. Вже опахчені хлібами поцвяховані степи. Борозна така між […]...
- Павло Мовчан – “Придобно живу під листком, наче пташка…” Придобно живу під листком, наче пташка: відкрито-зелена селитьба моя; щоденно листок шелестить для острашки, звивається поруч піщана змія… Хитається гілка – оселя кленова, на вітрі […]...
- Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик на синьому небі, скіфський лук у відчаї в небо закинутий, з перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” або занурений на […]...
- Павло Мовчан – “Волоподібний місяць впирає в груди роги…” Волоподібний місяць впирає в груди роги. Спокійний, мов Себастьян, завмер, аби не ворушилась на мені стерня. Лежу у полі, і мене простір оглядає… Свобода самоти, […]...
- Павло Мовчан – Борозна Полив’яно-струмно шляхи розлилися, по обрію щедро хтось поле засклив, а в ньому лиш жайвір дрібненький відбився та хмари, що з воску за ніч натекли. Спливала […]...
- Павло Мовчан – “В звоях снігу і я прочитав письмена…” В звоях снігу і я прочитав письмена: “Унеправджено світ, і скасовано час!”. Спала нагло з очей повстяна полена, і окресливсь повітря блакитний каркас. Ламле ворон […]...
- Павло Мовчан – Вощане щастя Життя нам щастя обіцяло… воно ж, мов усмішка швидка, торкнувшись губ, мигцем розтало, стекло по битих черепках. Але ж… листочок тополиний, і гіркуватий сік трави, […]...
- Павло Мовчан – “Настане хвиля переселень…” Настане хвиля переселень, коли вживусь в стебло трави, коли цвіркун зведе оселю в дуплі пустої голови. А може, в горлі ластів’ячім розпорошусь, як круглий звук; […]...
- Павло Мовчан – Бетон На попелище власних літ і на спустошене дворище щось надить… надить… Пам’ять, рід? Чи здичавіле гробовище? Скрізь лобода та кропива, якась чужа трава – в […]...
- Павло Мовчан – “Тихенько відійди…” Тихенько відійди, відколивайсь, як звук, – холодний блиск води уже торкнувся рук. Це осінь почина дочасно брати квит – її рука сумна кислички рве на […]...
- Павло Мовчан – Памірські крутосхили Муміну Каноату Ми їхали, і повозок рипучий котився сам, вирівнюючи кручі; і скріплювана подихами вісь захоплено крутилася навкіс… А з-під коліс, із-під юрливих жорен, мов […]...