Леся Українка – “…Порвалася нескінчена розмова…”

Пам’яті C. M.

…Порвалася нескінчена розмова.

Тремтить вона, мов порвана струна,
В моєму серці. Від одного слова
Розкрилася в душі моїй труна.

Повстала туга, сном важким приспана,

Повстала велетом і досягла до хмар,
Жаль запалав, прибоєм океана
Загомонів його страшний пожар.

Ох, той пожар у других будить силу,

Ту, що Бастілії тиранів розбива,
Що визволя з кайданів волю милу, –
У мене будить він слова, слова!

Товаришу! не можу я мовчати,

Лежить таке прокляття на мені,
Що мушу тугу словом зустрічати:
Вони дзвінкі, мої думки сумні.

Часи глухонімії не заглушать

Дзвінких думок, вони бринять, бринять, –
Отак невільники руками ледве рушать,
Як на руках кайдани задзвенять.

І там, де на всьому лежить печать мовчашм,

Де стримані і скарги і пісні,
Де здавлені прокльони і ридання,
Вість людям подають кайдани голосні.

Нехай же дзвонять голосно кайдани,

Не буду заглушать. Коли б могли
Вони збудить луну і розтроюдить рани
В серцях людей, що мохом поросли;

Коли б могли вони тим людям нагадати

Про поневолених, замучених братів,
Посаджених поза залізні грати,
Відданих в руки навісних катів.

Коли б кайданів брязкіт міг ударить

Перуном в тії заспані серця,
Спокійні чола соромом захмарить
І нагадать усім, що зброя жде борця;

Коли б та зброя здійнялась до бою,

Загомоніла б так, мов туча градова, –
Тоді б замовкли вже самі собою
Кайданів брязкіт і такі слова.

14.07.1898



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 2.00 out of 5)
Леся Українка – “…Порвалася нескінчена розмова…” вірш.