Микола Руденко – Немовби й світу вже нема

Немовби й світу вже нема –
Ані Москви, ані Парижа.
Є тільки хуртовина хижа
Та ця серед снігів тюрма.

Можливо, отаким було
Середньовічне городище…
А хуртовина виє, свище –
Природи хаотичне зло.

Від міст відвикли ми давно –
Вони для нас такі далекі…
Хто тут наглядачі, хто зеки –
Для хуртовини все одно.

Пурга мете, мете, мете –
А я вже за бараком бачу,
Як здобуває люту вдачу
Щось волохате і круте.

Воно, йдучи за небосхил,
Іще істотою не стало.
Але йому уже замало
Руйнацій, крові та могил.

Природи хаотичне зло –
Воно ще втілення здобуде.
У ньому корінитись буде
Все те, що в таборах жило.

Це дух і кров, це їжа та,
Що батько-зек спіймає в мисці.
І зек заплаче у колисці,
І брата-зека привіта.

24.02.1979


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Немовби й світу вже нема вірш.