Микола Руденко – Ворони та голуби

Як можна пояснити ці потреби
Природи чи суспільної доби:
Ще до схід сонця у мордовськім небі
З’являються ворони й голуби?

Ворон – мільйон, а голубів – десятки.
Вони у небо здіймуться ривком –
І опромінені рухливі цятки
Повідомляють: сонце за ліском.

Летять на тлі ранкової заграви
Понад берези, вишки, сіножать.
І хочеться гукнути: Боже правий!
Це ж душі тих, що у землі лежать.

А в небі те, що бачимо за дротом:
На сотню поліцаїв – кілька нас.
Смердить повітря над беззубим ротом
Від матюків –
То крук його потряс.

Це гайвороння вішало, вбивало.
І грабувало мертвих.
А тепер
(Мов правооборонцям мук замало)
Суддя нас разом поза дріт запер.

Законом стало хиже беззаконня,
Бо ті, що судять, –
І самі раби…
Колючий дріт обсіло гайворонням
На плечі нам сідають голуби.

14.01.1990


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Ворони та голуби вірш.