Микола Руденко – Жанна

В моїх очах колишуться дерева
І очерет у плавнях не зачах,
І білокрила чайка, горда мева,
На води падає в моїх очах;

І жовтоносих мавок володіння
Колоссям шарудить у борозні;
І постає на обрії видіння –
У срібних латах лицар на коні.

Одвіку тут цього не знали дива –
Отож чудуються старі й малі:
Той кінний лицар –
синьоока діва,
Що рушила по небу й по землі.

Ти хто – Іванна, чи, можливо, Жанна?
Хто батько? Хто єдинокровний брат?
Прийшла сюди з чужого Орлеана
Чи народилася біля Карпат?..

Нависла райдуга, мов перевесло,
Ознакою вселюдського добра –
То Орлеанська месниця воскресла
І рушила на береги Дніпра.

І ясно Жанні, зрозуміло Жанні,
Що запалає навіть в ріках дно;
Що там, у небі – на ментальнім плані –
Блавати з житом схрещені давно.

07.02.1979


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Жанна вірш.