Микола Руденко – Граки відлітають

Граки зимують десь на Україні.
Вони в мордовське небо піднялись –
І потемніло всюди. Чорні тіні
На землю кинула холодна вись.

Дивлюсь – і заздрю: десь по нашім
полю
Гулятимуть ці птахи до весни.
Усе живе на світі має волю –
А в мене вільні, може, тільки сни.

Та цур йому! В моїх очах сьогодні –
Дніпровські кручі, голі явори
І схожі на граків школярські сотні,
І ковзанка зимової пори.

І перший сніг, та гамір біля школи.
Що мушу я зробити, малюки,
Щоб з вас ніхто не потрапляв ніколи
У край, де влітку селяться граки?

І як мені свій норов налигати,
Щоб менше лиха знати на віку?..
Багато днів. І віршів теж багато,
Але ж те саме в кожному рядку.

Не криючись уже, стогну і плачу.
Хоч горда стійкість – заповідь моя…
Болить душа. Суди мене, читачу,
Якщо у цьому винен тільки я.

10.11.1980


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Граки відлітають вірш.