Микола Руденко – Я тікав від людей

Я тікав від людей,
Щоб з деревами поговорити –
Добрий спомин мене
Й поза гратами не полиша.
Задивлялись у воду
Гіллясті мої фаворити –
І світилась над ними
Зеленого сонця душа.

Я їм вірші читав,
Таємницю звіряв чи образу –
Тільки горлиця чула
Та хмарка,
Та тиха ріка.
І ніхто з них
Довіру мою
Не потьмарив ні разу.
І лягала мені на плече
Росяниста рука.

Ми були – мов сім’я.
Нас докупи в’язали незримі
Струни Логосу –
Дух.
Що тримає земне й неземне.
І відомо лиш їм,
Що кажу я оце не для рими:
Нині тільки вони
Пам’ятають живого мене.

21.10.1980


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Я тікав від людей вірш.