Микола Руденко – Втома

Не криюся: життя мене стомило,
Бо знає втому навіть мідний дзвін,
Що також скаржиться: якби не било –
Безмежно довго не старівся б він.

Якби мене ізмалечку й донині
Життя не катувало, не товкло –
Мені, можливо, в тихій самотині
На старості б ще й затишно було.

На пасіці поміж валками сіна,
Щасливий від червневого тепла,
На сонці вигріваючи коліна,
Я б споглядав, як трудиться бджола.

І мир в душі, і злагода, і тиша.
Вітрець – і той голубить сивину.
Колись вечірня зірка заколише –
І я навік під вишнею засну…

А те, котре мене живим робило,
Скресає, мов забуте відкриття:
Якби у дзвоні не гойдалось било –
Вже не було б ні дзвону, ні життя.

13.04.1981



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 3,40 out of 5)
Микола Руденко – Втома вірш.