Микола Руденко – Цибулина

Біля брами тюремної, мила, не плач –
Не розтопиш сльозою цеглину…
На Великдень мені передав наглядач
Твій дарунок – просту цибулину.

Як ти знала, що тут, серед випарів зла,
Де за стінами стогнуть невтішні,
Цибулина для мене дорожча була
За троянди й жоржини розкішні.

Я дарунок отой примостив біля грат –
І невдовзі проклюнулось диво:
Зеленіє росток – вільних пагонів брат,-
Мов заглянула в камеру нива.

Я субтропіки бачив і пальмовий Крим,
Мандрував по долинах Кавказу,-
Та зелене шаленство під небом старим
Так мене не вражало ні разу.

І нараз я відчув, що зелений росток –
Це я сам у житті потойбічнім.
Він і я – лиш короткий спіралі виток:
Ми пов’язані коренем вічним.

Пагінець, переповнений дивних чуттів,
Через грати тягнувся до неба.
І здавалось, молитву якусь шепотів –
То молитва за мене й за тебе.

23. 04.1977


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Цибулина вірш.