Микола Руденко – Цвинтар над Вітою

Десь тут шлях свій починала Віта,
Туманами сивими повита.

Від ріки, яку шукати годі,
Залишилась назва у народі.

Віта, Віта! Мрійники-поети
Тебе мають антиподом Лети.

Ти – Життя. А хто ж із нас не мріє
Про сонет, що вічністю зоріє?..

У заплаві,- може, трохи вище,-
Є старе селянське кладовище.

Тінями синівської любові
Похилилися хрести дубові.

І частіше, ніж сини далекі,
Ті хрести провідують лелеки.

Тьохкають пташки різноголосі
Та заходять на світанку лосі.

Випинаючи на шиях жили,
Позирають на хрести й могили.

Ніби згадує душа лосина,
Що лишила десь людського сина.

Ніби саме з неї серед літа
В край безсмертя витікає Віта…

Киньте Байкове, померлі друзі,-
Йдіть шукати цвинтаря у лузі.

17.02.1974


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Цвинтар над Вітою вірш.