Микола Руденко – Соловеня

У липні – лихого, похмурого дня
Коли моє серце найбільше боліло, –
Мале, жовтороте соловеня
На дроті колючому сіло.

Хто вигнав шукати поживних плодів
На цю осоружну дротину
Дитину співця українських садів –
Малу, нерозумну дитину?..

Я прагнув збагнути той натяк, той знак
Який мені кинула страдницька доля:
Жорстокість і ніжність зустрілись отак,
Як пісня й неволя.

Та ось до дитини, що впала в траву,
Хтось мудрий прислав солов’їху…
Спасибі, Природо, що душу живу,
Мені посилаєш на втіху.

31.10.1979



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Соловеня вірш.