Микола Руденко – Хтось жорстокий, невидимий ребра розгорне

Хтось жорстокий, невидимий ребра
розгорне
І намацає серце, і душу мою
Непоквапно штовхає у полум’я чорне,
І гойдає чи в пеклі, чи десь у раю.

А відпустить – і знов я навчаюсь любити
Кожну квітку у полі і кожне стебло.
Ніби заново треба творити, ліпити
Все в самому собі –
Бо мене не було.

Ніби де народитись – залежить від мене:
Чи отут, чи пірнути в століття старі.
Ніби ковані сосни і різьблені клени –
Це було вже колись на далекій зорі.

І усе, що зумів я в світах перейняти,
По-земному буденне й на диво просте:
Не мудріша зоря від живого зерняти,
Бо усе від одного коріння росте.

Бо немає в матерії іншого вміння –
Є лиш форм та можливостей зоряна гра.
Сенс у тому лише, щоб пізнати коріння.
А пізнав, то уже й помирати пора.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Руденко – Хтось жорстокий, невидимий ребра розгорне вірш.