Микола Руденко – Світанок за вікном такий чутливий, наче

Світанок за вікном такий чутливий, наче
Дмухнеш – і він ураз повернеться в пітьму.
А вітер в димарі регоче, виє, плаче,-
Немовби хтось помер, що любий був йому.

І страшно так мені, що день з імли не вийде.
Не поведе мене на заповітну путь.
Світанку, веселіш!..
Нічні вітри, не вийте,
Хай сонце вигляда – його усюди ждуть.

Криничний журавель чекає на цямринах,
Корова жде в хліві і сонях на межі…
Зненацька хлюпнув дощ – і загриміла
в ринвах,
Забулькала вода під хатою в діжі.

І все це у душі іскринками заляже –
І звуки, й запахи, і в димарі виття,-
І учорашній день з сьогоднішнім пов’яже
Строкатою тканиною буття.

І знаю, що в мені це знов колись постане
Нежданим спалахом, цілющим джерелом –
Тим рідним, дорогим, яке одвіку дане,
Щоб за добро земне платили ми не злом.

Микола Руденко – Світанок за вікном такий чутливий, наче вірш.