Микола Руденко – Провина перед Всесвітом

З тобою разом народилось Слово,
Якому слід звучати на вітрах
І проростати правдою в дворах,
Та ти побачив: люди, наче сови,
Мовчать –
Бо ними володіє страх.

Принишклі, без’язикі, між хатами
Вони покірно в сутінки бредуть.
Над ними тисне темряви могуть.
Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами
Ворушиш –
Та тебе ніде не чуть.

А слово палить душу. Непокірне,
Воно тобі мовчати не дає.
Волає серце змучене твоє.
У грудях, наче джерело нагірне,
Вирує пристрасть –
Полум’ям стає.

Проте закон повчає: маєш Слово –
Неси його обачно у собі,
Щоб раптом не посіялось в юрбі.
Якщо посієш – ланцюги й закови
На все життя дістануться тобі.

Уже й життя минає. Вже останні
Літа спливають. А вона дріма –
Та сила, що на подвиг підійма.
Печаль розлита в кожному світанні –
Бо в зорях духу творчого нема.

Це ти, їх син, той дух тримаєш всує
У власних грудях…
Ти замарно ріс.
Так, ти не вартий материнських сліз.
Даремно Всесвіт у тобі пульсує:
Закон людський над Божий ти підніс.

18.12.1979



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)
Микола Руденко – Провина перед Всесвітом вірш.