Микола Вінграновський – Ліс в осені стояв

Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.
Смолою синьою перекипало літо,
І дихала земля з прив’ялених люцерн,
Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто,
Дивився вовком, вовком і літав,
Валив крилом комбайни й елеватор:

Ну як це так, було одне – й забрати?
Було джмеленьке – і забрати раптом,
А я ж то я – один я у літах!..
Це – кавуни! Усі вони такі!
Свої рябі погладжують пузища
І рябо дивляться, рябі, на літаки,
І в літаків пузище – тільки вище!..
Квасоля – ні. Своїм квасольним днем
Мовчить, та в’ється, й вив’ється на плітті…
А кавуни – вони такі здавен:
До літа допадуться і – по літі!

Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.
Очима синіми вже золотіло літо,
І дихала земля з холонучих люцерн
Притихлим пізнім кавуновим квітом.

Стояв, ходив, лежав осінній щем,
Щеміло серце по усіх усюдах,
І обнімались – при базарі й людях –
До шиї шия – соняшник з конем.

1983



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 2,25 out of 5)
Микола Вінграновський – Ліс в осені стояв вірш.