Микола Вінграновський – Квітень

На крилах журавлів весна вже сушить весла,
Загомоніли про життя діди,
І на стежин пахучі перевесла
З снопів тополь тече зелений дим.

І падає в ставки ночами п’яне небо, –
Де гуси білі сплять чутливим сном.
У снах своїх, мабуть, самі від себе
Дівчата пролітають над селом.

Летять вони неласкані, незаймані,
В розгоні мрій, не випитих ніким…
Повитий згадками, непрощеними й зайвими,
Скрипить протезом сторож Явдоким.

Скрипить мені, що даль життя не хитра,
Уміти б все забуть і все почать…
Та я іду під всі чотири вітри
На все життя закохувать дівчат,

Бо вже встає світання над дідами,
Прокинулись дівчатонька й дуби.
Сира земля пошерхлими губами
Припала до грудей сівалок голубих.

1958



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)
Микола Вінграновський – Квітень вірш.