Микола Вінграновський – Уже тоді, оповесні, коли

Уже тоді, оповесні, коли
Горища пахнуть першим сіном
І гарбузи цвітуть між картоплями,
Уже тоді прощання полохливе
Носив я в серці – ношу кам’яну.
Мені вже бачились підбиті горем очі,
І повні вуха сліз на вицвілій подушці,
І губ краї, опущені в печаль…
І ще тоді, оповесні, я думав,
Що ти знайдеш себе у дітях чи в роботі
І все забудеться, пригоїться, примре,
А час і простір зроблять своє діло…
Не те я думав… ось вже стільки літ
За мною тінь твоя марою ходить
І золоті слова любові дорогої
Мені звучать на спечених устах…

1965


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Вінграновський – Уже тоді, оповесні, коли вірш.