Микола Вінграновський – Піч

Зірок запізнілі курчата
Розбіжаться від мене в ніч –
Вибігай за село стрічати,
Моя посивіла піч!

Приголублю твою затулу,
І під струнами рогози
У кімнату мене вези,
Теплотою всміхайся чуло…

Хай не шестеро буде нас,
Хай один я прийшов поки що –
Твого комина чортів бас
Соловейком мені засвище.

Коли мати, забувши втому,
Вже не вмістить за стіл родини –
Будеш їсти свою солому
Й подивлятися на годинник*.

І тоді, коли я з двора
Прийду снити дитинним спомином, –
Ти всміхатимешся, стара,
І в минуле зітхатимеш комином…

Стане день за твоїм порогом –
Будеш мрійно мене проводжати
Димарем своїм зверху хати,
Голубою хустиною з нього…

І коли закружляє ніч –
Встану я в твоїх мріях чулих!
Ти забудеш зітхнути, піч,
Своїм комином у минуле.

1955


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Микола Вінграновський – Піч вірш.