Микола Вінграновський – Стояла баба

Стояла баба, руки склала.
Старій давно пра-пра-пра-про…
Тополя вітром ледь хитала,
І воловодився Дніпро.

На бабу кібчик сів, бо ніде,
Почистив з бабою крило
І полетів шукать поснідать,
Бо, як-не-як, живіт звело.

Надулась баба, баба плаче,
Губа губу шука і мне, –
Чого ти плачеш? Ти не бачиш,
Що в кібчика життя мале?

І – раптом з гір, чи з Борислава,
Чи то з-за баби заревло –
Тополя вітром захитала,
І – зволоводився Дніпро.

1981



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,33 out of 5)
Микола Вінграновський – Стояла баба вірш.