Павло Мовчан – “Від доторків металу з тілом…”

Від доторків металу з тілом
вогонь спалахує у ранах,
коріння болю вглиб вростає
і обзивається воланням…
Куди з наших облич дитячих
виходить світлість
і випромінюється радість?
Стікаючи і зором, й слухом,
стаєм зіркішими душею,
на відстані все серце чує:
розлуку, горе, прірву ночі…
Сік випаровується з плоду,
і шкіра мерхне
заради зросту…
Піщинка в моїм серці зріє,
аби метал вогнем не пікся;
і твердне голос найвразливіший,
аби наказами заліза пекти не тіло,
а ту невидимість,
яку поречено душею
незмінною
і повсяксущою,
всезрячою…
-Агов, незміннице,
і на тебе упаковка знайдеться!



Павло Мовчан – “Від доторків металу з тілом…” вірш.