Павло Мовчан – “Прощай, прости, моя химеро!..”

Прощай, прости моя химеро!
Солодкомовна, вітропера,
що кублилась в моїй душі…
За спиною стрільнули двері –
лети, спіши на бариші…
Я малював тебе росою,
вологим подихом на склі,
на оці – голкою сухою
і вістрям терну – на чолі,
на серці – невигойним болем,
пекучим оцтом на губах, –
тепер, як зашпори, мов холод,
витискую тебе з єства…
Прощайте, пучки сповивальні,
липучий голосе, прощай!
Продерся з горла крик прощальний,
мов птах з тернового куща.
Відходячи, судини рвала:
скрізь кровотечі та рубці;
у пам’яті – глухі провали,
стирчать скрізь рвані корінці…
Я ж залишаюся без себе,
і “є” немає, а “було”…
бо відчахнулася від ребер –
прощай, проклята омело!..



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (5 votes, average: 3,40 out of 5)
Павло Мовчан – “Прощай, прости, моя химеро!..” вірш.