Важкий лютневий лід, в якому тріснув човен,
синіє грань води, що імені збулась,
і зерна вільхові із білої полови
насіялись у зморшках гранітного чола…
Насіялось й в рукав, що аж судомить руки,
наперсники надів мороз на кожен перст,
і холод видиха луска рясного бруку,
що плутано проліг із норду і на вест…
Скриплять кобильчаки важкими полозками,
сотається юга через кілечка лун,
і мідний птах летить ген понад головами,
та знають ще не всі, що то літа вістун.
На добре чи на зле? Так просто відгадати:
розвій з-перед очей те кам’яне чоло,
де віддзеркалились і муштра, й каземати, –
і будеш знать про те, що буде, що було…
Потовщав парапет від доторку миттєво,
і камінь – від стопи – іще круглішим став;
спорснула вмить нога – у каламутне мрево
летять душа і крик, покинувши вуста.
До чого чистий сніг за кріпосничим муром!
Як смушок, ліс лежить, не зрушений ніким,
лиш де-не-де дими з присипаних пічурок
згинаються… ось-ось збіжаться в кулаки.
Незатишно душі, що ширить літ навсібіч:
маліє, упаде, як макове зерно.
– Хіба оце й усе, мій запізнілий чибіс,
чи ж явлене було таке нам знамено?..
– Перезимуєм ще. Пересумуєм якось,
загостримо перо об пам’ятний граніт;
і з вистражданих сліз, щоб більше вже не плакать,
окривджений царем, ще виворожим світ.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: у вікна вдосталь натекло важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у […]...
- Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь […]...
- Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, посеред хати камінь лисий, на ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, що лобом […]...
- Павло Мовчан – Марії Примаченко Виростає кричма слово, наче півень на тину, і лякає лунко знову гомінку самотину. Перекинься карим зглядом через хмизяні дими, весняну веселість саду в розкіш літа […]...
- Павло Мовчан – “Від доторку руки вода стає шовкова…” Від доторку руки вода стає шовкова, і ти, мов пух, летиш із губ, моя любове! А навперейми я, мов світ, з усіх сторін. Суничини грудей, […]...
- Павло Мовчан – “Заднився день, і слух навикло…” Заднився день, і слух навикло перебирає зерня слів, за іскрами дими безликі випурхують із димарів. І світло свідчить про звичайне, очам перечачи на зло, і […]...
- Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – сріблиночки в очах […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, як порошина ув огромі, мелькоче зрушений обліг – невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, і листям всю блакить […]...
- Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і […]...
- Павло Мовчан – В Кижах Між ребрами брусованої хати росте трава, у вікнах дуплуватих сидять коти, і жевріють ледь-ледь, димлять гноти, наповнюючи вщерть самотністю присадкувате житло, де палахкоче дзеркальце, як […]...
- Павло Мовчан – Стремління Я так тягнусь до тебе що стогін може лише мислитись наче криничка у лузі – не зауважений ніким сам у собі й для неба ти […]...
- Микола Вінграновський – Тут, перед хатою Тут, перед хатою, де я колись ходив, Зацвів для матері Осінній пізній сонях. 1964...
- Дмитро Загул – Перед осінню Люба! Літо минуло, Осінь холодна йде… А мені з тобою зустрітись Не довелося ніде. Де ти тепер – не знаю, З ким ти проводиш дні, […]...
- Мисик Василь – Перед жнивами Сорочка прилипає. Гаряче. Стовпіє сонце в плесі. Налилося І втомно жнивареві на плече Злягає огрядне, важке колосся. Повільний вітер ледве чутний дзеньк Од кузні донесе […]...
- Павло Мовчан – Краплина Краплино медова високого цвіту, у дзеркалі літа тебе запримітив. Очей не зведу, і мій зір вогкуватий занурений глибоко в синь непочату. Ой квітко, хоч раз […]...
- Вірш Миколи Руденка – Перед землетрусом Між сірих скель Південного Алтаю (Там, де Катунь розбурхано реве) Зустрів я сонях побіч прірви скраюb- Створіння покалічене, криве. Як він попав на ці холодні […]...
- Герасим’юк Василь – Перед тобою, над горою Перед тобою, над горою – ліс темний, високими снігами спинений. За тобою, під горою – село вечірнє, першою колядою засвічене. У твоїх бесагах – вечеря […]...
- Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Гімн перед світанням Похмурі дні, суворі дні, що гіркотою налили пісні, тривожними питаннями лягають на уста, вкривають обрії, мов непрозора мла густа, примарами карають нас у сні похмурі […]...
- Тарас Шевченко – Заповіт Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як […]...
- Павло Мовчан – “Овиддя, вітром не розмите…” Овиддя, вітром не розмите, розпасяно в теплі лежить, і золота стеблина жита благословля серпневу мить. Зійшовши з самого вершечка небес високих, впало вниз дзвінкого простору […]...
- Павло Мовчан – “Криниця. Стану над водою…” Криниця. Стану над водою, уп’юся суттінню густою, і відра попелом ущерть наповняться. А ніч, як смерть, все перепалить, перетлить… І жахко з відер воду пить. […]...
- Павло Мовчан – За мотивами “Ворона” Едгара По Переінакшив все минуле: тепер тебе там не було. Був гайворон замість зозулі, та й то лише з одним крилом. Був степ, напоєний вітрами, і спис, […]...
- Тарас Шевченко – Іван Підкова I Було колись – в Україні Ревіли гармати; Було колись – запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося – осталися Могили на […]...
- Павло Мовчан – Холод В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч, хтось пір’я надмухав у щілини віч, хтось стежку промів од книниці до ганку та вибілив крейдою діл та […]...
- Тарас Шевченко – Галайда “Яремо! герш-ту, хамів сину? Піди кобилу приведи, Подай патинки господині Та принеси мені води, Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай, Піди до льоху, […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Тарас Шевченко – Інтродукція Була колись шляхетчина, Вельможная пані; Мірялася з москалями, З ордою, з султаном, З німотою… Було колись… Та що не минає? Було, шляхта, знай, чваниться, День […]...
- Тарас Шевченко – Ну що б, здавалося, слова Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!.. Знать, од бога І голос той, […]...
- Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, байдужий до часу, глухий саморослий, укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На […]...
- Павло Мовчан – Зупинка Вже дихають вирієм крила лелечі, і тінь прохолоди все довше лежить у тебе в ногах. І згинаються плечі, так наче поважчала неба блакить. В сусідськім […]...
- Павло Мовчан – “Що може віщувать про плід тернова квітка?..” Що може віщувать про плід тернова квітка? Оголеність стебла не змінюється в звук. На грубих чагарях лежить легка намітка, заплутавши в собі бджіл золотий ланцюг. […]...
- Тарас Шевченко – Мені тринадцятий минало Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в […]...
- Леонід Мосендз – Мій шпиталь Abyssum abyssus invocat! Ruysbroek Admirabillis Безодня смерти і безодня життя спіткались на межі, а на лезі її сьогодні знова нап”ятий він лежить. Лежить, мов жертовна […]...
- Павло Мовчан – “Він сам непрохано з’явився…” Він сам непрохано з’явився і окулярами забликав, смішок обценьками світився, точився голос під’язикий: – Ну согрішив? Ха-ха-ха-ха… Хто ж є на світі без гріха?..- Сміх […]...
- Павло Мовчан – Біля межового каменю В якого дерева мені питати тіні? Із джерела якого воду пить? Я в затінях поплямував сумління, а серце, як розпечене, горить… Ні попуску, ні пільги, […]...
- Павло Мовчан – З далеких літ дитячих Жовтільниця цвіте попід старим парканом, за ним – замшілий дім. Він має повно літ. Мов крапля, у вікні цвіте прегречна панна, вона перебира губами бузу […]...
- Павло Мовчан – “Соловейку маленький…” (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, як безодня – глибока. Та мій голос без […]...
- Павло Мовчан – “З глибин небесних долинає гуд…” З глибин небесних долинає гуд, занурюючись крапкою в тривогу, і дотліває хмари білий трут, і тінню пада попіл на дорогу. Стоять сумирні срібні дерева, приховуючи […]...
- Павло Мовчан – Медитації 1. Біля монастирської брами Ще день вербі коронуватись та вщертно вітром наливатись, і величатись житлом птичим, і крону щебетом музичить. А потім все, заламуйсь, гілко,- […]...