Павло Мовчан – “Лишилося ще й нам від листопаду листя…”

Лишилося ще й нам від листопаду листя.
Догідливо шумлять дуби коло долонь,
і гінко вироста під небо дим стеблистий,
де одинокий птах навічно захолов.

О феніксе, ти вічен в народженнях і згинах!
Чи ж зрониш нам, мов клен, золочене перо,
щоб розгадать хоч раз цих змін першопричину
і визначить собі повторюваний строк?

Відродимось. Не раз постанемо із праху.
Хоча б тому, що все горить – згора до тла,
і високо стоїть та невмируща птаха,
якій дали колись незгасні два крила.



Павло Мовчан – “Лишилося ще й нам від листопаду листя…” вірш.