Павло Мовчан – Вогонь (“Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує…”)

Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує,
на вигинах своїх він настрій мій формує:
сюди-туди хить-хить,
назад – вперед, угору,
горить душа, горить,
і полум’я – прозоре…
Хвилястий, як вода,
приплив – відплив у тілі,
і лущиться слюда
у горлі обвуглілім:
– О люба, лебедій
хвилястим плином ліній,
випалюється лій
з долоней – білих лілій…
Оплавлюється скло
і тане роговиця,
і світла натекло
у очі, мов живиці.
– О пагубо, палька,
пекельна полум’яність,
вуглина випіка
вже й спогади останні…
Обвуглений, у ніч
впаду, як головешка, –
не згасне на мені
вогню твого мережка.



Павло Мовчан – Вогонь (“Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує…”) вірш.