Павло Мовчан – “Все знаджує мене: повітря забагато…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря…”) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: примарна тривалість ошукує нас, в природі немає, немає повторень, все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, […]...
2. Дмитро Павличко – “Повітря нічне до рання…” Повітря нічне до рання З неба текло й ряхтіло. Радощами кохання Світилося твоє тіло. Місяць, як повноголосся Твоєї душі золотої, Сяяв, а чорне волосся Цвіло […]...
3. Павло Мовчан – Порода З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу, і сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини, і голос юрливий точкує ретельно повітря навколо, аби […]...
4. Павло Мовчан – Стукіт Криє затінком суничним літній ліс, струмує шелест: густіша… крок повільний уповільнює дорогу, що, стискаючись, все ширша… Підлітає вгору хата, аж за обрій зазирає, чи шляхи […]...
5. Павло Мовчан – Задавнений голос Рот, закоркований землею, вже не звелить іти вперед, прямішають шаблі сталеві, а цвяхи й гудзі металеві вглибають в землю для прикмет. Хто в час був […]...
6. Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба так тягне холодом хмарин, що глибше входить сам у себе, аж чути скрип тугих пружин. І риби скид […]...
7. Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
8. Павло Мовчан – Меч та шолом (З циклу “Музейні експонати”) Нахилитались під вікном березові сережки – збіга по стовбуру вапно, і білить до-овгу стежку. Її не перечорнить тінь, не перекреслять води […]...
9. Павло Мовчан – Єднає нас вода Повні змісту джерельного вкляклі дерева і сизі сніги ніздрюваті, від яснющої чіткості мружусь – зіниці болять. Як же витримать світ? (Бо для мене його забагато, […]...
10. Павло Мовчан – Пам’яті композитора Якуба Мунка АВТОРА “ТАНГО СМЕРТІ”, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ЯНІВСЬКОМУ КОНЦТАБОРІ Волохатий звук гобоя ходить вперто за тобою, та не тане віск у вухах, хоч труба жарінням жбуха. […]...
11. Павло Мовчан – “Така вже моя в цій дільбі ділениця…” Така вже моя в цій дільбі ділениця: окравок дороги, сухар, патериця, і мріять життя проминанням, собою, закрившись від вітру і спеки горою. При возі чужому, […]...
12. Павло Мовчан – Це чарівне слово “завтра” Від звуків у небі лишаються смуги – вони так повільно за вітром летять… Ген – голуба туркіт, он – щебет вівсюги, а ген – на […]...
13. Павло Мовчан – “Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу…” Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу, про вічне думав він: про камінь та метал, і зляканий гвіздок, немов хробак, пролазив крізь товщ вербових плахт, бо смертне […]...
14. Павло Мовчан – “Душа твоя не коло мене…” Душа твоя не коло мене – в безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, день, мов сторінка та німа, де проти сонця букви зблякли, […]...
15. Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове…” Прийшла ти до мене, пречиста любове, і вирвала з вуст моїх з коренем слово, і подихом горло порожнє спалила, гукнути – нема кого, мовкнуть – […]...
16. Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
17. Павло Мовчан – Вихід (“Твій подих пронозить мене…”) Твій подих пронозить мене, наче воду у склянці, – хитається розум, вдихаються сльози в нестямці. Яка коловерть – колування зелини дрібної, – невипита смерть нахолола […]...
18. Павло Мовчан – “Стук молотка, наповнюючи звори…” Стук молотка, наповнюючи звори, проріджував повітря непрозоре. Вкривали хату бляхою лункою, і бився звук об двері головою. Заслуханий у ритм одноманітний, кивав ти головою ледь […]...
19. Павло Мовчан – “З нікуди в нікуди ніщо у нічого…” З нікуди в нікуди ніщо у нічого тече, заникає, зника за порогом чотири стіни, сторін світу чотири – не визначить меж усесвітнього ширу. З усього […]...
20. Павло Мовчан – Вересневий вальс Усупереч усьому був вересень тривалим: куницями снував і яблука котив… Хоч на кілку кашкет вже теліпавсь зів’яло і, репнувши, кавун сміявся золотим. Мене ти вже […]...
21. Павло Мовчан – Небесний вітряк (на мотив Чурльоніса) Крізь хмари проломи, крізь срібні прорізи просиливши крила, небесний вітряк повітря молов, і пахло залізом, бо землю захвачував промінь-гостряк! І сипалось мливо потічками світла, коня […]...
22. Павло Мовчан – На перевалі осені Незатишно плоті, обмеженій синім повітрям. Холонуче слово голову студить і клонить. Йдеш узбережжям, щоб долю зустріти, тільки ж назустріч – листя червоне. Обрій важкий, наче […]...
23. Павло Мовчан – З висоти дерева (З циклу “Гоголівські читання”) Торішні трави впали на поліж, та вже зелений натяк на появу тепла – скорузлість протина, як ніж, і обіцяє спалахи буйнаві. […]...
24. Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари…” Обтяжені світлом, вгиналися хмари, і срібло крізь отвори туго струмить, спалахує біло на віддихах пара, і грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух […]...
25. Павло Мовчан – “Я йду у час, а ти йдеш в позачасся…” Я йду у час, а ти йдеш в позачасся з лукавим зблиском краплених очей. Ну як тобі в минувшині прекрасній? Не тісно? Ні? – і […]...
26. Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, коли в шибки так дме, що навіть чути свист; і ти немов завис над хланями безодні, намоклий і важкий, […]...
27. Руданський Степан – Не кидай мене Не кидай мене, Моя чарочко! Не жени мене Ти, шинкарочко! Не жени мене, Дай упитися. В тебе, бридкую, Улюбитися! Не без жінки я, Не без […]...
28. Павло Мовчан – Наприклад, дерево Дуб-небодержець взеленив повітря і наслухає, як кружеля земля на корені. Чи ж під стопою рухається й світ? І по слідах народжується камінь? …Ой ти, любий-перебірничку, […]...
29. Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, а ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова […]...
30. Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
31. Павло Мовчан – “І, посміхаючись, мов танув…” І, посміхаючись, мов танув, і перетворювавсь у рух. І відкривав не вуха – рани, аби поглибити свій слух. І затверділе зверху тіло зчищав, мов кору. […]...
32. Павло Мовчан – Балада про пташку Замисленим запахом льон засинів, і вибухли соняхи – у далині, і певність на Вічність вода засвітила у нуртах глибоких, блакиті горнилах. Сиди, пий меди молоді […]...
33. Павло Мовчан – Оселя І оком не зглянути – поле та поле далеке, і пада з крила на крило споловілий лелека: хитнеться земля то ліворуч, то піде праворучма вгору, […]...
34. Павло Мовчан – І сон розгадую вві сні Була подушка голками набита… Чи, може, спав в терновому вінку? І снилося: біжу високим житом, і вустюків в мені, як в гольнику… Я сам не […]...
35. Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – живучим струмком а чи летом пера? […]...
36. Павло Мовчан – На тему “Козак Мамай” Пильнуй всякчасно браму вуст, бо слух піщаний слів неситий. Кричить Мамай, стікає вус, брова ламається сердито… – Кривоязикі брехуни! Гонителі свого сумління! Ви пасерби, а […]...
37. Павло Мовчан – Перетинаючи Сірію Де той ряд послідовних віків, що історик собі шикував на догоду, щоб, добувши колону з-під шару пісків, домальовувать карту народу! У копальнях повітря не менше […]...
38. Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої…” Вечірня мідь води лункої повітря плющила тверде, і хвилями мінився колір – на золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті випурхувала камінцем, повітря тріскалось […]...
39. Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби з очей, і чути тривогу лише […]...
40. Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, колись була, кохана, й ти; в очах світивсь широкий подив, вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – […]...