Озирнись, за тобою березові крила вогніють,
небо йде слідкома, озирнися, Маріє…
Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше,
видно край непочатий з лункого узвишшя.
Озирнись на заблуку, що втратив минуле.
Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зозулі –
кують вони, кличуть, просторять куванням благання,
щоб ти повернулась, Маріє, коханням з вигнання.
Солом’яний шлях пом’якшить назад твої кроки,
потульна земля розляглась на всі боки.
Всяке зілля зроста, що тобі до вподоби,
кожен овоч собі соком губи всолодить.
На заказанім дереві вже й колиска кругліє,
пахне ймення твоє, як любисток, Маріє!
Обвиває мене безіменне п’янливе стебло,
сині грона обтяжують руки, до тебе простерті.
О Маріє, збагни, що земна наша плоть
переповнена вщертно безсмертям!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Реалізується прощання…” Реалізується прощання, і зосереджується біль до спазматичного мовчання у серцевині, у тобі… Роз’ятрюю, як рану, губи, добувши звуки з глибини, мов згустки крові: лю-ба, лю-ба… […]...
- Павло Мовчан – Звертання до реп’яха Відволого, сизо, біло підступавсь похмурий ліс, і стирчали в полі стріли, ніби смерть гуляла скрізь… Та на цій сталевій ниві уцілілі реп’яхи підіймалися щасливо бадилиняччям […]...
- Павло Мовчан – Звертання до снігу Ой, чистоти не вберегти, що мені очі ріже… Крізь подих снуйся і лети, крізь вушко голки, сніже… І білизна твоя ясна відтінює скорботу; бринить, бринить […]...
- Володимир Сосюра – Марія Задуманий вітер над городом віє, Ідуть перехожі невпинним прибоєм, І я поміж ними йду, повний тобою, горять ліхтарі, мов шепочуть: “Маріє!..” І солодко серце стискає […]...
- Павло Мовчан – “Оливи срібний лист і хвилі білопінні…” Оливи срібний лист і хвилі білопінні спиняють зір: дивись на вічне і незмінне… Потріскана гора ламає товщу неба, тверда земна кора, і шлях крутий на […]...
- Павло Мовчан – Надмір Яке строкате пір’я в пташки, – зліта, зірвавши тятиву. І не соромиться ромашки метелик, впавши на траву. І спів спиваючи по краплі, дивуюся: та й […]...
- Павло Мовчан – Сіль землі Весело-зорна, світляна, осонна, то літеплом, то мукою огорне, джерельнострумна, впадисто-висока, земличенько, на роговиці ока ти порошиною невмітною лежиш така легка, кульбабна – хоч не диш… […]...
- Павло Мовчан – На пасовиську Спалахує останнім соком зелень, так наче хоче очі задобрить облудним світлом, полиском сталевим, що іскравіє, міниться щомить. То бризне враз, то нагло відвологне, то пронесе […]...
- Павло Мовчан – Житло Навчились думать – ну про що? – утупившись у шибку. Сотає вітер білий шовк, морозяную нитку. А в кожнім дереві – дупло очима тліє дрібно; […]...
- Павло Мовчан – Стовпи А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, а пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те […]...
- Павло Мовчан – Марія Ти – доле моя у країні живих. І пристання. Знемігся язик мій щомиті тебе покликать: для ймення твойого я випив повітря останнє, для з’яви тебе […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ars Poetica Мініатюри сонця – яблуко натхнення на дереві життя – на дереві мистецтва, і творчість, наче присуд, творчість невмоленна і з світом торг красою – муз […]...
- Павло Мовчан – Гірка Марія Вертаю у себе, як річка з розливу, прискоривши в руслі життя течію. А був же широким… А був же й щасливим, коли відчував всю безмежність […]...
- Володимир Сосюра – Люблю України коханої небо Люблю України коханої небо, що буде, люблю, й що було. Живи, моє серце, живи не для себе, для себе ж бо ти й не жило. […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – Вдовине (Повоєнне) Синіє до хати зозулине око, сирітно, незатишно, зболено так, що чашка в руці перехлюпує соком, вростаючи гостро в кулак. Оце ж бо твій дім, самото-удовице: […]...
- Павло Мовчан – Спокуса Чи йде тобі із рук та круглість первородна, що чиста помислом освяченого лона, де квітнуть квітові до осені глибокої і гускнуть медові, настоянім на спокої. […]...
- Павло Мовчан – Осінній пейзаж з вороном Дощик-шепотун, поторкаючи листя, викрапував думку про вічне та тлінне, про те, що і небо від давності трісло, що все проминуще, лиш хмари постійні. Заслухані в […]...
- Павло Мовчан – Сталість Все в дереві збулось – і формою, і змістом, тому й смирення в ньому, тому і падолист. А тут що не ковток – повітря скалка […]...
- Павло Мовчан – “Не уломить тобі, ані додать ні дрібки…” Не уломить тобі, ані додать ні дрібки, минуле відійшло на відстань пам’ятань. Запрагну – ти стоїш лише на колих кліпки, але маліє час, як пам’ять […]...
- Павло Мовчан – Спогад Навіщо ти у пам’яті долоней, навіщо ти на язиці солона? Для чого ув очах ця порожнеча, розріджене повітря кожен вечір? Невірогідна, дзеркалом забута, глибоким слухом […]...
- Юрій Федькович – Пречиста Діво, радуйся, Маріє! У синє море сонце ясне тоне, І своє світло, ніби кров, червоне, По всій країні доокола сіє; А там зозульку в гаю десь чувати, А […]...
- Павло Мовчан – “Земле моя, двоєдина в житті і загині…” Земле моя, двоєдина в житті і загині, сьома зоря уже від’ясніла у річці, де на березовій дошці бог водяний відпливає в минуле. Божку, який ти […]...
- Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, густішає зеленню втишений луг, з розгорнутих крил обсипається пір’я, – його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, […]...
- Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь до болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і […]...
- Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу Що знаєш ти про межі? Не членуйсь, не відгороджуйсь іменем від світу, не змінюй хутко мінуси на плюс і не вважай, що стежка – то […]...
- Павло Мовчан – Травень Хай місяць цей буде в переліку першим для справ започатих, сподіваних звершень, для того, що буде за нашим велінням на землях відвічних при вічних стремліннях. […]...
- Павло Мовчан – “Сосна, мов шлях, припала пилом…” Сосна, мов шлях, припала пилом, траву торішню тінь палила, і довкруг дерева ходила стара шкапина односила. На дереві, на кінській шерсті відбилася безбарвність дня, через […]...
- Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, коли в шибки так дме, що навіть чути свист; і ти немов завис над хланями безодні, намоклий і важкий, […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове…” Прийшла ти до мене, пречиста любове, і вирвала з вуст моїх з коренем слово, і подихом горло порожнє спалила, гукнути – нема кого, мовкнуть – […]...
- Павло Мовчан – Таке ти, полечко Не надивитись, ані вжитись, не вкоренитись, ні вхопить, ні навпростець, ні полем битим по перемірять, не пройти. Таке ти, полечко життєве, така ти, доленько земна, […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку…”) Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода, і виплутується чайка, бо зелена борода розпустилась за водою – в ній краснопери живуть. Чорні хмари наді мною – […]...
- Павло Мовчан – Заміс …Знову копаємо в глинищі глину. Жили солом’яні зв’яжуть заміс… – Хата для кого? – Буде для сина…- В колію грузне вантажений віз. Глина мастка обжовтила […]...
- Павло Мовчан – Метушливці Не знайти чого шукали в лусковинні віддзеркалень: д е с ь, як висохла роса, щ о с ь, як звук у небесах, і к о […]...
- Павло Мовчан – Полинова сутінь Дише степ і теплом, і росою краплисто, і тоненький вітрець у обличчя свіжить – і темнішає сад, і злипається листя, і остання бджола в сонний […]...
- Павло Мовчан – “На весну вже пішло…” На весну вже пішло. Відлуння рідкувате, проріджуючи слух, дощем намоклу вату, верталося назад, так низько, ледве й чути, і слідкома за ним тяглася повстю сутінь… […]...
- Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали…” Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, щоб знати, яка у життя довжина? […]...
- Павло Мовчан – Карбування на міді Немов прилестився, прижився до світу білого й забув, що загостився, забарився, про час забув і воротьбу. На учтах юності сп’янілий, життя палив, не пам’ятав, що […]...
- Павло Мовчан – Віщування Густіє, проростає крізь повсть стару і бруд, на глибині ховає окравки шворок, пут… Скрадаючи буденність, латаючи життя, ллє струмені зелені у жмені – для пиття. […]...