(З циклу “Відлуння війни”)
Зір не привласнює – голубить,
зір випромінює тепло,
і, багатіючи від згуби,
не ділить на добро та зло
ні обширів земних, ні неба,
вбираючи лиш те у себе,
що навіть світ переросло:
батьків обличчя, день розлуки,
пожежу, шибениці тінь,
в горшку общипаного крука,
прибиті руки на хресті.
Та ширше зору, вище горя
був промінь, що тебе будив…
Стільник вікна, і мед прозорий,
і ти, безсмертно-молодий…
І поглядала семиоко
сопілка на твої вуста,
і в тебе входила щокроку
не довжина, а висота!
І били в ключ джерела зору,
щоб все навколо напоїть
любов’ю, поглядом прозорим
і зм’якшить фарби лихоліть.
Але чим далі, тим густішим
ставав і погляд, і сам світ:
імення ті ж – обличчя інші,
замість шибок – синіє лід.
Ой очі відведи скоріш:
бо випливає тінь хрестата
з очей і зашморг зір стиска,
і крук общипаний дзьобатий
картаво каркає з горшка…
Заплющу очі, щоб не бачить,
як в стрісі розцвіта вогонь,
як краплі капають гарячі
з обох прохромлених долонь.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Я віддирав себе від світу…” Я віддирав себе від світу: кровоточив і зір, і слух, і обпікав все тіло вітер, ставав нестерпний кожен рух. Світ справедливий, я ж – облудний: […]...
- Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – живучим струмком а чи летом пера? […]...
- Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – води із неї вже ніхто не пив, у ній гніздилась чорнопера сутінь і падав стрімко тільки дощ сліпий. […]...
- Павло Мовчан – “Тінь чиста, прагнучи сполуки…” Тінь чиста, прагнучи сполуки, летіла, розпростерши руки, щоб в полі перейнять мене, – в шовковій оболонці звуку – ядро ж у неї кам’яне… Вона швидка, […]...
- Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? Хвилею зору небо схитнулось, східності хмари збігали униз. Прогуркотіло, мов бочка, минуле, ти ж при падінні на мить зупинивсь. Там на горі, де громи дозрівають, […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато…” Мене цієї ночі вмерло так багато, так, ніби мову я раптово втратив, забув усі імення та слова, а на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, […]...
- Павло Мовчан – День дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, і від тиску паркан аж гуде, облітає, сплива позолота, іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, відлітаєш на повен свій зріст: […]...
- Павло Мовчан – Погляд крізь магічний кристал Чаклун безвухий та облудний крізь камінь пильно прозирав, і бачив жовтий степ безлюдний, сухий курай, щетини трав. Серпи іржаві, роги смерті, квадрати, кола та хрести, […]...
- Павло Мовчан – “Відлучена іменням та бажанням…” Відлучена іменням та бажанням бути іншою, чужою – від самої себе. Але в кутках свого єства лише себе й знаходиш і озираєшся, чи не впізнають […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність…” Поєдную з безмежністю буденність, з незримим рухом вітру – сталість гір, тепло хвилясте – з поглядом зеленим, з блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої […]...
- Павло Мовчан – Малюнок в Софіївському соборі У воді віддзеркалений косить косар: тне воду золочена криця – лягає покосом не хвиля, а жар, літає не ворон – жар-птиця. А золота в небі! […]...
- Павло Мовчан – Холодна тиша вечорова Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише – колише павука в розірваній мережці, і полум’я зника в зотлілій головешці. Взялося холодком скуйовджене волосся, відлуння […]...
- Павло Мовчан – Тіснота В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу вчувалась широкість небесна на розмах крила, і зграйчасте сім’я, й пташки перелітні сніги крапкували потульні – теплом для […]...
- Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, і час розтягнутий, мов гумовий, бринить, і підступаються все ближче друзі дальні, і, мов чаїнка в склянці, кожна мить спливає з […]...
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, і приском мерехтять червоні крапелини – твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо […]...
- Павло Мовчан – Осереддя Ні мислю пройняти, ні словом отямить байдужості дня, що крізь тебе тече. Весь світ у тобі зав’язався шляхами, і ти – його центр! Його вісь […]...
- Павло Мовчан – Голос серця Упізнаєш мене вві сні і видихаєш:- Мій коханий!..- Та всюди люди мовчазні хитають скрушно:- Вона п’яна…- Як порошинку, на руках несу тебе й боюся вітру, […]...
- Павло Мовчан – Про ніч Страхи та химороди ночі над головою туп-тупочуть… Чого ж вони від мене хочуть? Коли я сам сиджу, як страх: сніг замість пташок у руках і […]...
- Павло Мовчан – “Папір зіжмаканий…” Папір зіжмаканий, мов з мертвого обличчя маска, не білістю відстрахує, а м’якістю: не розрівнять його до чистоти дзеркальної… І не розтане він, і не повстане… […]...
- Павло Мовчан – “Оце обличчя у вітрині…” Оце обличчя у вітрині належить не мені віднині… Хіба отой шарпак – то я? Обличчя скресло, зір зів’яв – в стручечку губ ні квасолини… Бо […]...
- Павло Мовчан – Джерел тугі пружини Виштовхують пісок джерел тугі пружини, виштовхується соком з бростинок ранній цвіт, виштовхується все в космічну порожнину, і вивергнутий т и уже в наступну днину, аби […]...
- Павло Мовчан – Світлотінь Обличчям віддзеркалюючи хмари, стояла ти, і свічки недогарок в руці світивсь – і капав парафін, і безшелесно простирадла стін до тебе нахилялись, щоб сповить… Повіки […]...
- Павло Мовчан – “Прозрівши в любові, із сувертка ночі…” Прозрівши в любові, із сувертка ночі читали ми сни нереально-пророчі: змивала пітьма з нас всі барви й відтінки, ставало життя, наче чиста сторінка… Вірніше, був […]...
- Павло Мовчан – “В зіниці зневірені, сестро-любове…” В зіниці зневірені, сестро-любове, вп’ялись колоски чи луската полова: не бачу тебе, хоч крізь тебе дивлюся; минається літо, і я проминуся… Руками, губами, словами-медами… Зостанеться […]...
- Павло Мовчан – Зупинка Вже дихають вирієм крила лелечі, і тінь прохолоди все довше лежить у тебе в ногах. І згинаються плечі, так наче поважчала неба блакить. В сусідськім […]...
- Павло Мовчан – За мотивами “Ворона” Едгара По Переінакшив все минуле: тепер тебе там не було. Був гайворон замість зозулі, та й то лише з одним крилом. Був степ, напоєний вітрами, і спис, […]...
- Павло Мовчан – Розчинені вікна Ненатлий дух часу, усепоїдучий, розлущивши серце, облуду лишив, корогву зелену пустив на онучі і камінь, як попіл, роз-поро-шив… Зостались у мізкові обриси літа, і слово […]...
- Павло Мовчан – Криничка Поваби земні щоденно тішать око: безмежна зеленість трави, що не чує снігів, дерев палахтіння, на листях настояний спокій і ківш гайвороння, що мулом на лузі […]...
- Павло Мовчан – “З нікуди в нікуди ніщо у нічого…” З нікуди в нікуди ніщо у нічого тече, заникає, зника за порогом чотири стіни, сторін світу чотири – не визначить меж усесвітнього ширу. З усього […]...
- Павло Мовчан – Гірка Марія Вертаю у себе, як річка з розливу, прискоривши в руслі життя течію. А був же широким… А був же й щасливим, коли відчував всю безмежність […]...
- Павло Мовчан – “Світ розчинивсь – пропасниця б’є тіло…” С. Семеновій Світ розчинивсь – пропасниця б’є тіло, так наче цвях висмикують з п’яти, і розповите поле почорніле повільнить крок: не квапсь – куди іти? […]...
- Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі…” Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… Цей колір доброти благовістив нам спокій, і далеч об’явилась жаданим відкриттям, що й прочитати можна приховане життя. Не зовнішньо-позірне, а […]...
- Павло Мовчан – Єдине Єдиний простір, що на все життя, єдиний світ, який ти іменуєш; збігається в єдине почуття любов і зненавидь, що у тобі нуртують. Кров глибшає, хоч […]...
- Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, посеред хати камінь лисий, на ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, що лобом […]...
- Павло Мовчан – “У сутінках і трави сутеніли…” У сутінках і трави сутеніли, і олово важке несла ріка, лиш рушники на цвинтарі біліли, затиснуті хрестами в кулаках. Ніде ніхто. Нікому. Тиха тиша. Густіше […]...
- Павло Мовчан – Посеред степу Самітно, сирітно під вигином неба… Хто ми з тобою? Пасерби долі? Ти ж бо щасливіший, камінь-нескреба, – вічно сидиш на життєвім престолі. Нехтуєш навіть нашим […]...
- Павло Мовчан – Приростання Сніг скам’янів і розцаривсь по небу свавільно – спробуй з-під нього хоча б бадилинку добуть… Біла сорочка пристала до тіла так щільно, з шкурою треба […]...
- Павло Мовчан – Вода (“При березі тихім вода пробігала…”) При березі тихім вода пробігала, у діток про літо купальне питала, а дітки, зрожевивши ніжками хвилю, до себе, мов кицьку, її приручили. І бігла вода […]...
- Павло Мовчан – Достойний матеріал Тривале відлуння виснажує висохле горло, а слово потяте членується часто і дрібно. І звуки в кубельцях звиваються чорних, і тиша стояча свічадо затягує срібне… – […]...
- Павло Мовчан – “Блакитне додалося до блакитного…” Блакитне додалося до блакитного і засмутилося – пригадалось літо, мов протяжний поклик. Ти – на піску! А погляд закороткий, щоб тебе торкнутись… Та що слова? […]...