Павло Мовчан – “Вивітрюється темрява із лугу…”

Вивітрюється темрява із лугу,
зволожений світлішає пісок,
проводить риску по край неба вугіль,
відтворюючи птичий голосок…
Ніч слабшає, мина пітьми свавілля,
розлазяться липучі ланцюги,
кінчається мовчальна поночівля,
світ входить швидко в світлі береги.
З кубла імли виплутується стежка,
щоб луг навпіл раптово розітнуть,
і молодик, як знайдена сережка,
роз’яснює небесну каламуть.
І повертають речі свої ймення,
жовтіє квітка, і співа бджола.
Стають святими клопоти щоденні:
варити крицю з сріблом для крила.
І радість майструвать, і мріять долю,
підносить вгору світлі голоси,
і обганять біжуче видноколо,
щоб з рук у руки сонце взяв твій син.

Павло Мовчан – “Вивітрюється темрява із лугу…” вірш.