Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь,
та жоден листок на кущі не хитався.
Судомою зору і дзеркалом слуху
когось видивляв, та ніхто не являвся.
Чи промінь пройшов, бо побільшало світла,
тепла прибуло, зароїлася радість;
чи сіллю осіла вся спіль цьоголітня
у гроні вина серед тихого саду.
І плоть моя, світлом ущертно налита,
була запечатана духом любові
до чистого листя, солодкої миті,
що, певно, в житті не повториться знову.
Зненацька руки хтось моєї торкнувся
і, ніби жартуючи, яблуко кинув,
і крапелька звуку теплилась у вусі,
і я засміявся чомусь безпричинно.
Красою мене обпекло неземною –
рука, як обжалена, ніжно щеміла.
Ступив я у затінь, та світло за мною
тяглося на всю висоту мого тіла.
І я, відсахнувшись, рішуче закрочив
назад до людей, до буденного трибу,
і чув, як струмує. чийсь погляд урочий
крізь мене весь день, наче промінь крізь шибу.
І я озирався на сад, як на свято:
там збуджене листя натхненно шуміло.
І я посміхавсь цілий день благувато
та все придивлявся до власного тіла.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…” Промкнулося світло і впало на світле – ясне, а зверху осоння яріло зелене; зітхання злетіло, засвічене днем, немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… […]...
- Павло Мовчан – Занурення Пітьмаву безодню промацував промінь далекий, щоб виявить в ній таємницю буття. Біліли димами по гніздах лелеки, і прагли дерева земного злиття. А промінь ішов змійовими […]...
- Павло Мовчан – Валун Насльозило, навіяло – шаром ропи затягло… День, неначе віяло, склався у смужку – як не було. В промінь протягу збилося, струмом потужним пішло. Листя променем […]...
- Микола Вінграновський – Погасло на ніч світло Погасло на ніч світло, лиш Десна Вустами темними Свій берег п’є і хоче. 1975...
- Павло Мовчан – Вирій Замкнувши простір в чистому обличчі, ти піднесешся на вершок величчя: попереду на ширину зітхання триває густокриле кружеляння. То – лебеді? Чи, може, падолист? Предтечі холоду […]...
- Павло Мовчан – Благодать Світло на землю ллється без стриму, Божа поймає світ благодать. Янгол сідає сонячно-зримий, коники ніжно в травах сюрчать. Що нас окремить усіх, розлучає, хто нас […]...
- Павло Мовчан – “Повітряним містком нас доля сполучила…” Повітряним містком нас доля сполучила, розпеченим гвіздком єднала руки нам, та простір розхитавсь, і в глибину провалів то розум западавсь, то день у день зникав. […]...
- Микола Руденко – Світло й темрява І Де правда – Бог чи той живий потік, Який засіяв землю чудесами?.. Тобі належить витратити вік, Щоб мовити просвітлено: те ж саме! Чи в […]...
- Павло Мовчан – Дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, сніги зарівняли всі дати-рубці, і, ніби люстерко, торішній листочок ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни […]...
- Павло Мовчан – По цей бік явини Зріднився, зодностайнивсь, розчинивсь… І поштовхи відчув земні у тілі. Підносивсь дух, а тіло бгалось вниз, і прибувало світло білим-біле… Цвітінням стать, білінням пелюсток… Якби не […]...
- Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері…” Відкривши тихенько повітряні двері і звузивши очі, я в світло вступив: літали ромашки легкі, білопері, сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним […]...
- Павло Мовчан – Два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: учора – далечінь прозоро-молода, сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, замуливсь білий день, мов пойняла вода. І […]...
- Герасим’юк Василь – Старовинне світло З полонини Кознєски і ні з якої другої вся Чорногора мені – як розповита… З кожної полонинки, з кожного верха бачу на полонині Кознєсці двох. […]...
- Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами…” Скільки вод стоїть між нами, поміж нами стільки днів… І танцює чорний камінь, наче гайвір, в борозні. Вже опахчені хлібами поцвяховані степи. Борозна така між […]...
- Павло Мовчан – Межі Зіпнувсь на пагорб – крутогляд широколано простелявся, і жайвір літо звістував – на мідяну струну низався. Рука спроквола тінь несла, коли поля благословляла і вруна […]...
- Павло Мовчан – Краще синиця в руках Все зсунулось до глузду, до основ, і оголилась глибина кринична… А з твоїх пучок капа тепер кров, хоч ще учора сік точивсь суничний. Безглуздий рух […]...
- Павло Мовчан – Піднесення Обличчя небом налилось. Під пахвами – повітря струм. Спадають капці з ніг – і ось лечу: несе мене самум. Пух тополиний… Пух кульбаб… Пташині пера […]...
- Павло Мовчан – Погляд на дерево Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога, і співають багряно присипані листям півні. Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного, коли він п’ятипало світився […]...
- Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь до болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і […]...
- Павло Мовчан – Контрасти Тут Бог пройшов на білому біліше… Так ніби дмухав, а не йшов поволі… І бачення було у нього інше: широке, кругове, по видноколі… а я […]...
- Павло Мовчан – Роздвоєння стебла Мов соком рослина, я повен тобою, іменням твоїм запечатано губи, та зайва сльоза переломить надвоє, бо надмір тебе – неминуча погуба… Ні дням, ні словам […]...
- Павло Мовчан – Небесний вітряк (на мотив Чурльоніса) Крізь хмари проломи, крізь срібні прорізи просиливши крила, небесний вітряк повітря молов, і пахло залізом, бо землю захвачував промінь-гостряк! І сипалось мливо потічками світла, коня […]...
- Павло Мовчан – Липнева ніч Клейка липнева ніч. І темрява липуча, і куряви сувій солодкістю набряк. І світло із вікна брудне, ніби онуча, ворушиться, напнувшись опукло на будяк. А там, […]...
- Павло Мовчан – “Світліє корою прожилля беріз…” Світліє корою прожилля беріз, їм сила незрима напружує віття: цей смуток звідкіль, що до кістя приріс? Невже починаю старіти? Скупішають рухи, і важчає крок, і […]...
- Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність…” Що ми знаємо про вічність чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, а робочі дні – густі. Справді, з чого її солод і чому він […]...
- Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, ворсинки […]...
- Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, від мене […]...
- Павло Мовчан – “М’якшає серце, як віск…” М’якшає серце, як віск. Підвечірок. Промінь останній лягає на згірок, ніжно взолочує радісні вруна, перебираючи їх, наче струни. Шелест вологий, пряжа шовкова, тчеться весна на […]...
- Павло Мовчан – Хоч привід для надій Довірливо, розчулено, відкрито цвіте чебрець і розриває зір. Листок в губах, затиснутий, мов бритва, застерігає: літові не вір… Мов паузи у погляді – берези – […]...
- Павло Мовчан – Втеча Бралось за північ. Вулиця спала. Листя, розтерте на порох, куріло. Світло в вітрині хололо, мов смалець, глянув – наозирці шибка летіла. Разом зі свистом голос […]...
- Павло Мовчан – Гуцульський малюнок День наваливсь: під тиском світла повигинались вікна. День пхавсь у колибу, День натискав з усіх боків. І вже на сонячних канатах Балансували в світ смереки. […]...
- Павло Мовчан – “В звоях снігу і я прочитав письмена…” В звоях снігу і я прочитав письмена: “Унеправджено світ, і скасовано час!”. Спала нагло з очей повстяна полена, і окресливсь повітря блакитний каркас. Ламле ворон […]...
- Павло Мовчан – З глини ліплені Ти маєш можливість ще й раною стать. І діткнута плоть язиками багать достойно знесе усі муки високі… Та поки у камені іскри ще сплять, хутчій […]...
- Павло Мовчан – Приростання Сніг скам’янів і розцаривсь по небу свавільно – спробуй з-під нього хоча б бадилинку добуть… Біла сорочка пристала до тіла так щільно, з шкурою треба […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. […]...
- Павло Мовчан – “На схилку дня яскравіша зелене…” На схилку дня яскравіша зелене, зіркіша погляд і гостріша слух, прожите відступається від мене, майбутнє визначає новий круг. Пожовкле листя – це уже минуле, і […]...
- Павло Мовчан – Кора Руками охопив, – а під корою сік. Під пальцями членується галуззя, Під пальцями і форма листяна, Під пальцями і шумовиння, Під пальцями і гнізда щебетливі. […]...
- Павло Мовчан – Стара газета 1. Цей газетний портрет не страшний, а смішний: можна плюнуть на нього і стиснути в жменю. Взяв тирана за горло – щосили здушив – вирвавсь […]...
- Павло Мовчан – Сон Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі… І той вогонь, що тіло п’ятнував, палив нутро… Я на щоці чув сльози… Напевне, плакав, а чому – […]...
- Павло Мовчан – “Душа твоя не коло мене…” Душа твоя не коло мене – в безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, день, мов сторінка та німа, де проти сонця букви зблякли, […]...