Максим Рильський – Коні

Води напившися з ясного джерела,
Вертаються вони на поклики пастуші,
І хитро щуляться у перволітків уші…
Хвилина – і табун мов буря понесла.

А вечір глибшає. Рожево-сиза мгла
Оповиває степ, людські голубить душі,
І хмарки плямами розбризканої туші
Стають на обрії, подібному до скла.

І от, натомлені, притихлою ходою
Вони вертаються. Лиш кілька стригунців
Не хочуть ні вівса, ні сну, ні супокою.

Старого пастуха бере і сміх, і гнів:
Ну, сказано – малі! Усе б то їм брикати!..
А легіт пестить їх, немов ласкава мати.

26.02.1928



Максим Рильський – Коні вірш.