Максим Рильський – Олександрія

Мотив старої повісті

Під синім полум’ям святого неба
Ріс Олександер. Він Гомера вчив
З учителем царів і мудреців, –
І тайни зір читав у Нектанеба.

Як наша Вольга, він знав серця звірів,
До срібноликого подібний Феба. –
І розумів, як усміхнутись треба,
Щоб Буцефал покірно занімів.

Над Індом, де чудні цвітуть рубіни,
Він проїздив на гордому слоні, –
І падали осліплені браміни.

Звитяжно пролетів краї землі
І перейшов, згорнувши темні крила,
Туди, де ждала братня тінь Ахілла.

1922



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 1,25 out of 5)
Максим Рильський – Олександрія вірш.