Павло Мовчан – “Синіє обрій, як стіна фортечна…”

Схожі вірші:

1. Павло Мовчан – “Густіша обрій, сніг синіє…” Густіша обрій, сніг синіє, вільшина німо сім’я сіє, вода тече, немов не вміє, тонкий торкаючи льодок, і чистий погляд вечоріє від злагоди і від думок. […]...
2. Павло Мовчан – Сходження Слідком за хмарами зарухались і гори, засіяні пташиними кістьми, і захитався глибочезний корінь – твердь схилитнулась і здригнулись ми… Камінчик випорснув із-під ноги зрадливо, і […]...
3. Павло Мовчан – “Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо…” Опізненим цвітом будяк прозвіщає про літо, про те, що давно розпорошено вітром; зажди, це ж ти сам пороздмухував листя і хмари, як пух, розпустив волокнисті. […]...
4. Павло Мовчан – “В отчій ласкавості…” В отчій ласкавості сонечко гріє, просто з цікавості хмарка синіє. Теслі завзяті лаштують дорогу – дні непочаті видно з порогу. Видно та й видко, мов […]...
5. Павло Мовчан – Пам’яті композитора Якуба Мунка АВТОРА “ТАНГО СМЕРТІ”, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ЯНІВСЬКОМУ КОНЦТАБОРІ Волохатий звук гобоя ходить вперто за тобою, та не тане віск у вухах, хоч труба жарінням жбуха. […]...
6. Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє…” Я лугом йду – назустріч вітер віє, вбирає тіло всю його широкість, і грудка серця, звітрившись, маліє і тяжчає у грудях з кожним кроком. І […]...
7. Павло Мовчан – “Коли щезало запинало…” Коли щезало запинало, то вимальовувався світ: мідяно-блискітне кружало на чорнім павутинні віт. І щиро різьблений листок, як тло для спогадів про літо, і вітром вибитий […]...
8. Павло Мовчан – “Посланче осені, день многодарний…” Посланче осені, день многодарний, з просині дивишся поглядом карим: в річці глибокій світиться свічка, в нурти відкривши браму відвічну. Там у глибинах нижу кілечка – […]...
9. Павло Мовчан – Надійні крила Легкий, святковий, випадковий, він падав, йшов, переливавсь, і відбирав мені він мову, прозорячи густющий час. Біля колодязя лункого він стишував свій крок легкий, вдивлявся поглядом […]...
10. Павло Мовчан – “Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу…” Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу, про вічне думав він: про камінь та метал, і зляканий гвіздок, немов хробак, пролазив крізь товщ вербових плахт, бо смертне […]...
11. Павло Мовчан – Перевтілення 1. Струмуючий, далекий часу гук крізь оболонку вапнясту кулясту просочується – шовкопрядний звук надійно тчеться, щоб тобі не впасти. Єднальна мить – снувальне волокно на […]...
12. Павло Мовчан – Заснув я у полі, поклавши під голову камінь Я сам-один заночував у полі: високий мур зростав на видноколі, поволі обгороджував мене; я тілом чув тяжіння неземне, тому й чіплявся за траву руками, під […]...
13. Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали…” Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, щоб знати, яка у життя довжина? […]...
14. Павло Мовчан – “З поля днів, уві сні, що наснився давно…” З поля днів, уві сні, що наснився давно, у халявах приносила мати зерно, і, роззувшись, струсивши його на рядно, по зернинці, мов дні, рахувала: – […]...
15. Павло Мовчан – До літа Споруднику пахощів, служителю квітки, на лицях у тебе вогніють нагідки, видмухуєш звуки лункі в соломинку, вимочуєш в річці надуту хмаринку. Накинувши оком лукавим на воду, […]...
16. Павло Мовчан – На кону Вві сні остережений встав я, забувши про пташку, що билась у вікна крильми, забув і про збільшену шибкою душу, збудився і світлом видіння розмив. І […]...
17. Павло Мовчан – Погребіння тіні Лиш кучугури тіней синіх зостались від нічних колон, вода, розмлоєна ліниво, у берег схлюпувала сон… Тріщав торішніми листками одудкуватий очерет, тінь плуталася під ногами і […]...
18. Павло Мовчан – Вдовине (Повоєнне) Синіє до хати зозулине око, сирітно, незатишно, зболено так, що чашка в руці перехлюпує соком, вростаючи гостро в кулак. Оце ж бо твій дім, самото-удовице: […]...
19. Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою…”) Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами, і світло втяглося у крапку і зникло – нема… Лиш дихає холод з квадратної ями, немов у […]...
20. Павло Мовчан – Т. Г. Шевченко перед пам’ятником Миколі І Важкий лютневий лід, в якому тріснув човен, синіє грань води, що імені збулась, і зерна вільхові із білої полови насіялись у зморшках гранітного чола… Насіялось […]...
21. Павло Мовчан – Кожна мить Як холодно в небесній висоті, і птахів перельоти золоті нам кажуть шлях, аби і зір підносивсь і падав згодом із зими у осінь… Печальний ключ, […]...
22. Павло Мовчан – Лінія уяви В розриві між хмарами судно з’являлось помарне: “Летючий голландець” – з безодні у безвість летів. Змістилась, напевне, і вісь планетарна, бо води звелися, мов мур, […]...
23. Павло Мовчан – “Обганяє хмара хмару…” Обганяє хмара хмару, куриться літак, мов дріт, в надра вигаслого жару, щоб поволеньки згоріть… Шовкопрядний дощ тихенько точить лощені листки… Біль такий, ніби обценьки з […]...
24. Павло Мовчан – З косою по траву Росте трава, не знаючи чому, втішаючись єдино своїм зростом, пронозить камінь, виповза на мур, корінням маца перетлілі кості. Росте трава, не знаючи куди, на косогір […]...
25. Адрієн Річ – Відкриття (в перекладі Марти Тарнавської) Revelation (This morning: read Simone Weil…) Сьогодні вранці: читала Сімону Вейл про втрату ласки Випила склянку води Згадала сон що розбудив мене: Хтось, кілька їх […]...
26. Павло Мовчан – “Біля груби так святково…” Біля груби так святково вип’єш чай і будеш знов переважувати слово, що вимірює любов. Треба руки нам зігріти, не сполохавши вогонь, й наректи словами літа, […]...
27. Павло Мовчан – Листопад Мідь тоншає, шерхльована вітрами, широкий звук летить над головами, що ледве й чуть, як цвяхи золоті пришпилюють розковзані путі – гаснуть в покорі крила прозорі… […]...
28. Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове…” Прийшла ти до мене, пречиста любове, і вирвала з вуст моїх з коренем слово, і подихом горло порожнє спалила, гукнути – нема кого, мовкнуть – […]...
29. Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі…” Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, і поле підіймав, як полотно за нитку, і павутину пряв прозору для […]...
30. Павло Мовчан – На старий мотив Так сонячно-чисто, блакитно-прозоро, що хочеться зором весь світ увібрать. Рвонувся до сонця, та кореня промінь до болю тримав, не схотів відпускать. Бо сила земна і […]...
31. Павло Мовчан – День дощовий Тлумом тиснеться дощ у ворота, і від тиску паркан аж гуде, облітає, сплива позолота, іржавіє облуплений день… Обплітаючи раму руками, відлітаєш на повен свій зріст: […]...
32. Павло Мовчан – Памірські крутосхили Муміну Каноату Ми їхали, і повозок рипучий котився сам, вирівнюючи кручі; і скріплювана подихами вісь захоплено крутилася навкіс… А з-під коліс, із-під юрливих жорен, мов […]...
33. Павло Мовчан – Вогонь (“Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує…”) Дивлюся на вогонь, як полум’я струмує, на вигинах своїх він настрій мій формує: сюди-туди хить-хить, назад – вперед, угору, горить душа, горить, і полум’я – […]...
34. Павло Мовчан – З циклу “Перевтілення” 1. Струмуючий далекий часу гук крізь оболонку вапняну кулясту просочується – шовкопрядний звук надійно тчеться, щоб тобі не впасти. Єднальна мить – снувальне волокно на […]...
35. Павло Мовчан – Сліди Вийшов – дорога гуляє сама по собі, перепочивши при ярій вербі, в землю пустивши мичку коріння, щоб запастися довгим терпінням. Глянув: дорога струмує піском, не […]...
36. Павло Мовчан – Криничний день Криничний день як для почину відкрив джерела ворухливі, і вісник сонячної зливи квапливо крила золотив. Поклавши відтінь самоти на тихе лоно полонини, світ прокинувсь: без […]...
37. Павло Мовчан – “І мерхли хмарини, наповнені світлом…” І мерхли хмарини, напоєні світлом, міняли химери подоби свої… І ніч прибувала – швидка, непомітна, вона закрадалась, мов злодій в гаї. Усі кольори викрадала здовкола, […]...
38. Павло Мовчан – Земля і сніг О білість! Тебе забагато! Це надмір для зору – і все не ввібрать. І чим відшкодуються змушені втрати – живучим струмком а чи летом пера? […]...
39. Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… […]...
40. Павло Мовчан – Припадаючи до краплі Обтяжений життям, земною глибиною, я стежу: ген летить угору голос мій… І лійкуватий день сотає наді мною мерхляве порохно і бджіл пожовклий рій… Угору – […]...