Запорошене око сльоза омиває,
схолонають ліси, і листочок листка доганяє,
і повзуча трава завмирає, наїживши спину,
щоб ухутрити плечі тобі соболино.
Ніби іскра – папір – порошина пекуча
пропалила весь світ – чорна дірка зія,
отвір ширша – для ширших сполучень
продувається пам’ять твоя…
Та у звивині мізку – тернина –
гострий спогад, урослий цвяшок:
пропалила долоню жарина,
і крізь неї тече порошок.
Не вхопить мені борошна, нене, у жменю,
губ мені не стулить, бо пече,
корба крутиться, кру… помрячено,
борошенце крізь руку тече.
Запорошені очі не бачать,
як листок обганяє листка,
борошнина, мов присок, гаряча
білу днину наскрізь пропіка…
І повіки, обтяжені мливом,
підіймати все важче мені…
благувато, ні, мабуть, щасливо
посміхаюсь – гну губи мучні.
І обметицю злизую з жорен,
обціловую камінь терпкий,
струмінь борошна свердлом прозорим
у долонях буравить дірки.
І язик діркуватий, як сито,
слово “хліб” не протисне ніяк,
аби пам’ять з життям сполучити,
відновивши забутий вже смак.
І мовчу, і кручу свою корбу,
чую вік, як гуркочуть трибки,
бачу, котиться торба із горба,
хоч заплющивсь, бо граю в жмурки.
І трава, наче дріт, під ногами,
і куди не ступлю – дерева…
– А за ким я біжу?
– За листками…-
Вітер пам’ять, мов ліс, продува…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Схожі вірші:
- Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри…” На пагорби, на вечір, на вітри зір посила свій подив і відвертість: далеко – жить, далеко – йти з гори і небо на плечах нести […]...
- Павло Мовчан – Дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, сніги зарівняли всі дати-рубці, і, ніби люстерко, торішній листочок ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни […]...
- Павло Мовчан – “Я сам собі тісний…” Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску мурашки заповзають, так в мене входять […]...
- Павло Мовчан – Шипшини кущ Все висохло, все одмінилось в глину. Улігся порох літній на стежині. У камінців посохли корінці, сухий ручай запікся на щоці. І тінь руда, мов курявна […]...
- Павло Мовчан – Уривки з поеми про Т. Г. Шевченка 1. Висять налицини й забрала в моїй робітні на стіні, і ходить холод шестипалий угору й вниз по крутизні. Всещедрий Боже! Як обмислив своєю ласкою […]...
- Павло Мовчан – “Промкнулося світло і впало на світле – ясне…” Промкнулося світло і впало на світле – ясне, а зверху осоння яріло зелене; зітхання злетіло, засвічене днем, немовби душа відлетіла від мене. Цей день промине… […]...
- Павло Мовчан – Розгорнути книгу Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду. Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина, в очі […]...
- Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, колись була, кохана, й ти; в очах світивсь широкий подив, вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – […]...
- Павло Мовчан – “Загнуздані…” Загнуздані крижасті ясени дрижать і рвуть гнуздечки вітру. День вкопаний. По щиколотки в землю. Верба, мов день, обчухрана, ребриста, прорвалась з-під землі. І вороння, мов […]...
- Павло Мовчан – Небесний вітряк (на мотив Чурльоніса) Крізь хмари проломи, крізь срібні прорізи просиливши крила, небесний вітряк повітря молов, і пахло залізом, бо землю захвачував промінь-гостряк! І сипалось мливо потічками світла, коня […]...
- Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба так тягне холодом хмарин, що глибше входить сам у себе, аж чути скрип тугих пружин. І риби скид […]...
- Павло Мовчан – “Росте трава, доповнюючи нас…” Росте трава, доповнюючи нас ласкавістю, прихильністю земною, стоїть трава, все знаючи про час, рівняючи непам’ять прямизною… Запліднена літаючим насінням, споріднена, як дух з животворінням, вона […]...
- Павло Мовчан – “Відлучена іменням та бажанням…” Відлучена іменням та бажанням бути іншою, чужою – від самої себе. Але в кутках свого єства лише себе й знаходиш і озираєшся, чи не впізнають […]...
- Павло Мовчан – Погляд на дерево Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога, і співають багряно присипані листям півні. Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного, коли він п’ятипало світився […]...
- Павло Мовчан – Бути деревом Б. Грищуку Шум даленіючий в мушлях насичувавсь співом пташиним, з теплого отвору хміль вививавсь запашний, і виплітався, ніби струмок з-під крижини, з-поза хмарини промінь уже […]...
- Павло Мовчан – Стара газета 1. Цей газетний портрет не страшний, а смішний: можна плюнуть на нього і стиснути в жменю. Взяв тирана за горло – щосили здушив – вирвавсь […]...
- Павло Мовчан – З косою по траву Росте трава, не знаючи чому, втішаючись єдино своїм зростом, пронозить камінь, виповза на мур, корінням маца перетлілі кості. Росте трава, не знаючи куди, на косогір […]...
- Павло Мовчан – Тінь Все глибше входить в землю спека, і ширша подих, що не крок. І пада тінь моя далека по той бік річки на пісок. Угору золото […]...
- Павло Мовчан – Стожарні Струмує з повітря обличчя забуте, розмитий хвилюється глиняний хутір, і погляд, удивлений в поле хвилясте, поволі воложиться, лагідно гасне. Безмежність давно уже стежить за мною, […]...
- Павло Мовчан – Здобутки Весняна тонкість фарб – березова намітка сполохано тремтить, бо вітер продува, і в душу зазира жовтавим оком квітка, і щулиться до щік ласкавенька трава. На […]...
- Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари…” Обтяжені світлом, вгиналися хмари, і срібло крізь отвори туго струмить, спалахує біло на віддихах пара, і грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух […]...
- Павло Мовчан – Через ліс З оленкою в руці сидів я на узліссі: метелики цвіли, снувала мурашва, світилася трава, і промені навскісні, лунаючи, ішли крізь чисті дерева. На вічній глибині, […]...
- Павло Мовчан – “Нервовий подих свідчив вічні злидні…” Нервовий подих свідчив вічні злидні… Він часто дихав – хату зігрівав, з якої світу білого не видно: навколо муром виросла трава. І тільки стежка спрагла […]...
- Павло Мовчан – Звертання до снігу Ой, чистоти не вберегти, що мені очі ріже… Крізь подих снуйся і лети, крізь вушко голки, сніже… І білизна твоя ясна відтінює скорботу; бринить, бринить […]...
- Павло Мовчан – “І день навстежень, і очі – розкриті на безмір…” І день навстежень, і очі – розкриті на безмір… Були ж ми, були, ой, як світ, широчезні. І в злеті крильми черкали об стелю, і […]...
- Павло Мовчан – Попід Боюсь повіки розімкнуть, бо мене очі зрадять… Багно, калюжі, каламуть… розковзяна осіння путь попід колгоспним садом… А далі звивіз та гробки і глинище розмокле, де […]...
- Герасим’юк Василь – Попелиста осіння смерека 1 Ти мені сказала, що три дні тому між літаючого листу бачила смереку на груні: на боках – від моху – попелисту. Ти мене покликала: […]...
- Павло Мовчан – За мотивами казки В продухвині вікна, ув ополонці зору синіє глибина фарбованого моря, і чайок пелюстки, біліючи, не тонуть, дрібненької луски у мене жмені повні: долоні розтулив – […]...
- Павло Мовчан – Жебрачка Листок підсвічує листка скляним крапластим литим світлом… Яка торкає їх рука? Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку листату ряску продува… Холодить […]...
- Павло Мовчан – Листок (З дитячих спогадів) (З дитячих спогадів) Між білим небом та землею гіллям назубився гайок, і сніговою течією прибило висохлий листок. Упростяж глянув: білим-біло… Лиш проступили реп’яхи, так, мов […]...
- Павло Мовчан – “Птах, що дарує мені висоту…” Птах, що дарує мені висоту, пес, який вірить в мою доброту, дерево, щедре на зрілі плоди, в пальцях розімкнута ніжність води – всі ці ознаки […]...
- Павло Мовчан – Доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, вільшина порошить жовтавий пилок, доцільно біліє суха бадилина, а поряд пронозить шиласта зелина знекровлений снігом трухлявий листок. Димок […]...
- Павло Мовчан – “Світ розчинивсь – пропасниця б’є тіло…” С. Семеновій Світ розчинивсь – пропасниця б’є тіло, так наче цвях висмикують з п’яти, і розповите поле почорніле повільнить крок: не квапсь – куди іти? […]...
- Павло Мовчан – Карби на камені Снувались крізь шум лише звуків прожилки, і вітер до білого воду стругав… В ногах шерехтіли камінні обмилки, і морю затісно було в берегах… Ти, водо, […]...
- Леся Українка – Осіння казка 1 Темниця без вікон, без дверей. Лицар-в’язень лежить у кутку на соломі і спить, на нього падає від низької стелі ледве примітний промінець світла, що […]...
- Павло Мовчан – “Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу…” Вбиваючи гвіздок у дошку тугом’язу, про вічне думав він: про камінь та метал, і зляканий гвіздок, немов хробак, пролазив крізь товщ вербових плахт, бо смертне […]...
- Павло Мовчан – В степу По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, і коршак у пошуках суші заточує лет, розмотана нитка сотається в небо від тіні, та слово благальне на […]...
- Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям…” Болію днем, і жовтим листям, і стиглим окликом лелек, і променем стерильно чистим. Розмірено, з лицем байдужим іде орач на переліг. І розпачно регочуть ружі, […]...
- Павло Мовчан – “Лункі в узголов’ї колеса цокочуть…” Лункі в узголов’ї колеса цокочуть, і вікна мелькочуть, скипається ртуть… Куди і кого безупинно щоночі крізь чорне безсоння везуть та везуть?.. Чи, може ж, то […]...
- Павло Мовчан – Савур-могила На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків. […]...