Герасим’юк Василь – Попелиста осіння смерека

1

Ти мені сказала, що три дні
тому між літаючого листу
бачила смереку на груні:
на боках – від моху – попелисту.

Ти мене покликала: ходім!
Бо її відбиток зяв в плесі.
Може, злі вітри у танці злім
вирвали з корінням і понесли,

А з-під хмари кинули в строми,
вихору здійнявши золотисту,
смеречину з гострими грудьми
на боках – від моху – попелисту.

Я кричу: не йди по сліду тім –
вдариш серце в золотій покрові!
Гостра бартка в розмаху страшнім
так відтяла віти смерекові,

Ніби хтось в останню мить не зміг
бартку ту в чоло моє ввігнати.
Навіть якщо завтра йтиме сніг,
де на цій землі колядувати?

2

Сніг усе ж пішов.
Не йшов, а біг,
бо недовго – з хати і до хати.
Брав я слід, як пес.

Твій страх стеріг.
Я знайду,
кому колядувати.
Все ж був сніг як сніг –
як плоть жива,
що співа під хвоєю й смолою.
В чоряу ніч
між зорями Різдва
коник і ягня стоять з тобою.

Герасим’юк Василь – Попелиста осіння смерека вірш.