Павло Мовчан – Життєва гора

– Здрастуй, мовчання! –
гору помацав рукою, –
чом не минаєш мене стороною?
Горо-затуло, з твоєї вершини
дух оглядає світ соколино.
Іскру викрешую із серцевини,
горо, гордине, моя горовино!
Кругло летить сиротливе волання,
перша вершино моя і остання.
Круто стремиш, пориваючи душу;
вищим узвишшям спокушений, мушу
кров’ю значити дні горопашні.
Серце кривавлячи, нігті зламавши.
Горо, замри, припини обертання,
шкіру здери, обізвися кричанням.
Горо висока, сфарбована кров’ю,
каменем стала над головою:
не обійти, не розминутись,
горо згорьована, кремінь покути…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Життєва гора вірш.