Семенко Михайль – Гора Жовтих Лілій

Скажи – ти не забула гору Жовтих Лілій
І до болю зелену полонину?
Коли перебули найпоетичнішу з ідилій
І клялись кохати до загину?

Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі –
Ми ж цілий світ у той мент осягнули!
І квіти – великі, жовті, безумні – збирали,
І все минуле, і все майбутнє – забули, забули.

27. VI. 1917. Владивосток


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Семенко Михайль – Гора Жовтих Лілій вірш.