Павло Мовчан – Вікова основа

І криком визначив повітряну стіну,
і на відлуння власне озирнувся,
і все збагнув про самоту на світі:
ти дав мені цю далеч голосну,
щоб зміг в землі я згодом заніміти.

Але я жив… і губ не розмикав…
і до твого не підступав престолу…
Та й ти мене у храм не закликав,
не дорікав байдужістю ніколи…

Ні молитов не знаю, ні хвали:
на пам’ять вивчив азбуку парканну,
ти кров’ю до лопати присмолив
мої долоні, жили мої рвані…

Пересівав на ситах антрацит,
занурювавсь у паморозь звуглілу,
докопувавсь до надмогильних плит
і металево грюкав у могили…

Та ти мені скарбниці не відкрив
і не змістив у словнику ні слова, –
за мною стежив байдуже згори,
як я довбаю вікову основу.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Павло Мовчан – Вікова основа вірш.